Транзит і переговори: Чи дійде до нової газової війни Росії з Україною і ЄС

Повідомлення про те, що Україна, Росія та ЄС "от-от" сядуть за стіл переговорів стосовно умов тразиту російського газу через Україну після 2019 року, спливають у повідомленнях інформагентств та ЗМІ з дивовижною регулярністю.

Останнє із них побачило світ вчора увечері: після зустрічі з главою Міненерго Росії Александром Новаком на полях газового конгресу у Вашингтоні, віце-президент Єврокомісії Марош Шефчович повідомив, що очікує початку тристоронніх розмов щодо газу з Росією і Україною в липні.

На початку квітня переговори із "Газпромом" спробував розпочати і "Нафтогаз", на попередній зустрічі із представниками російського монополіста задавши питання стосовно можливих умов співпраці. Відповідей на які, наскільки відомо, немає дотепер.

Формально, на такі переговори налаштована і російська сторона – щоправда, у вельми специфічний спосіб. "Газпром" готовий вести переговори з "Нафтогазом" про транзит газу після 2019 року, проте Україна повинна обґрунтувати економічну доцільність транзиту через свою територію", - таку заяву було зроблено очільником компанії Олексієм Міллером іще весною, і якихось змін позиції від того часу не відбулося.

Таким чином російська сторона, яка іще в кінці минулого року заявляла про можливість повного закриття українського транзитного маршруту, а після поразки в Стокгольмському арбітражі навіть почала розрив вже діючого контракту на транзит через Україну, формально зберігає готовність до переговорів.

Резонів для цього існує два. Перший полягає в тому, що завершення будівництва "Північного потоку – 2", який мав би забрати 55 мільярдів кубів газу з українського транзитного коридору, до кінця 2019 року, скоріше за все, не завершиться. Цьому є політичні причини – зокрема, позиція Данії, яка дотепер не дала дозволу на будівництво російського газогону, і не факт, що видасть цей дозвіл до осені цього року, без чого укладання морської частини не вдасться завершити вчасно. Цьому є технічні причини – зокрема, певні затримки із виробництвом і транспортуванням труб. І цьому є причини економічні, які полягають у зростання споживання російського газу в Європі. Задовольнити збільшений попит не вдасться навіть у разі роботи "Північного потоку – 2" на повну силу.

Натомість другий резон для укладення контракту з Україною – необхідність якось узгодити з реальністю обіцянки німецької канцлерки Ангели Меркель, яка неодноразово заявляла, що попри "Північний потік – 2" транзит через Україну буде збережено. Невиконання цієї обіцянки може коштувати їй політичної кар'єри, що призведе до подальшого зростання недовіри до Росії в німецькому політичному і бізнесовому середовищі.

Тому український маршрут Росія, схоже, буде вимушена зберегти. Інша річ – на яких умовах. Річ в тому, що обсяг газу транспортованого через Україну, "Газпром" після запуску "Північного потоку" може зменшити у 5-10 разів. За таких умов функціонування маршруту, який за рік перекачуватиме 10-20 мільярдів кубів газу, при тому не постійно, а тільки взимку, в моменти пікових навантажень на газотранспортну систему, буде невигідним вже Україні. А в разі технічних складнощів, які неминуче виникнуть при нерегулярних поставках газу, винним перед європейськими споживачами, звісно, теж буде Київ.

Але саме до такого контракту підштовхуватиме Україну Кремль за допомогою затягнутої паузи з початком реальних а не декларативних переговорів. Яка, цілком ймовірно, може наступного року перерости в нову "газову війну", в ході якої Росія звинувачуватиме Україну у відмові укласти транзитний контракт, а Україні доведеться пояснювати, що пропонований "Газпромом" контракт є неприйнятним.

Вочевидь, як "Нафтогазу України", так і зовнішньополітичному відомству варто докласти всіх зусиль для інформування наших європейських партнерів стосовно цих подробиць наперед. В іншому випадку інформаційна атака, якою Кремль супроводжуватиме спробу примусити "Нафтогаз" до невигідного контракту, може досягти своїх цілей.