Кривава іміджева пляма: Чим зашкодить Ірану розмова Заріфа про збитий український літак

Аудіозапис розмови, в якій людина, "ідентифікована як міністр закордонних справ Ірану Мохаммад Джавад Заріф", говорить про те, що літак авіакомпанії МАУ в січні 2020 року, ймовірно, був збитий навмисне, знову повернув минулорічну трагедію в центр уваги. Як в Канаді, де цю інформацію було опубліковано, так і в інших країнах, громадяни яких загинули в тій катастрофі.

При тому, що канадський уряд та спецслужби мали цей аудіозапис з листопада минулого року – "злити" його в загальний доступ вони вирішили тільки зараз. При чому, судячи з усього, про запис не знали й українські правоохоронці та дипломати, задіяні в процесі розслідування. Втім, на "приховування важливої інформації" вся ця історія не тягне.

В розмові немає не те що жодних переконливих доказів – але навіть обґрунтованих підозр стосовно того, що літак був збитий навмисне. Просто шеф іранської дипломатії суто гіпотетично припускає, що трагедія могла бути не випадковою. Кажучи про ймовірних "диверсантів", які могли збити український літак, він не уточнює, хто і з якою метою міг їх надіслати.

Загалом, ця розмова схожа на кухонні балачки радянських часів чи розмови в сучасних російських соцмережах. Вона супроводжується звичним і знаковим для цього жанру рефреном: "Правди нам все рівно ніхто не скаже".

Міністерство закордонних справ Ірану оперативно спростувало автентичність аудіозапису, і навіть заявило, що висловлювання, які приписуються Заріфу, "суперечать його культурі мови".

Втім, Тегерану ніхто особливо не повірив. Що й не дивно – зважаючи на всі супутні факти у цій історії. Заступник міністра закордонних справ України Євгеній Єнін заявив, що українське слідство неодмінно займеться встановленням справжньості запису.

Втім, навіть коли (і якщо) її буде встановлено – це мало що змінить у реальності. Ну, окрім появи дуже, дуже великих проблем у головного іранського дипломата – який, цілком вірогідно, невдовзі потрапить на пенсію. Якщо не далі.

Суто гіпотетично, збиття літака дійсно могло бути спланованим. Наприклад, як результат якихось гидотних підкилимних ігор між іранськими силовиками. Наприклад, військові захотіли повернути собі контроль над ППО країни, яку взяв собі під крило Корпус стражів ісламської революції. І вирішили продемонструвати повну і небезпечну некомпетентність КСІРу.

Але розслідувати цю історію, не маючи можливості провести відповідні слідчі та процесуальні заходи, допитати свідків і взяти в роботу підозрюваних буде неймовірно складно. Майже неможливо. Тому Джавад Заріф, ймовірно, і мав рацію – стосовно шансів на правду. Яку, можливо не знає навіть вище керівництво Ірану – при тому як політичне, так і релігійне. Не знає – і не бажає знати, блокуючи міжнародне розслідування трагедії. Втім, все це вже сфера припущень.

Натомість в реальності маємо ситуацію, коли внаслідок постійної дезінформації, недомовок, затягування та інших нехитрих фокусів Іран довів ситуацію з трагедією до тієї стадії, коли тамтешньому слідству не вірять не тільки у Оттаві чи в Києві. Йому не вірять навіть в урядових будівлях Тегерана. І збитий український літак лишиться великою кривавою плямою на міжнародному іміджі цієї держави, схоже, назавжди.