Торгова війна на Азовському морі: Які втрати чекають на Україну

Хвиля "зради" довкола російської агресії в Азовському морі знову здіймається догори. Для тих, хто не стежив за подіями, короткий зміст "попередніх серій" виглядає наступним чином. Після початку будівництва Керченського мосту Росія почала концентрувати сили в Азовському морі. Зараз їх там зібралось чимало.

Звичайно, більшість із "40 бойових кораблів", про прибуття яких у регіон відзвітувала українська розвідка – це невеликі артилерійські галоші з екіпажем у 15 осіб, випущені більш ніж півстоліття тому. Але прибули до Азова і два новеньких ракетних корвети "Град Свияжск" та "Великий Устюг", озброєних ракетами "Калібр".

В будь-якому разі, в України немає в регіоні сил, достатніх для протистояння російській азовській флотилії. Яка в останні тижні почала "щемити" іноземні торгові кораблі, що йдуть до – чи з – українських портів. Наразі мова йде про десятки затримань для огляду, і кількаденні затримки для проходження Керченської протоки.

Формально росіяни нічого не порушують, оскільки підписаний Леонідом Даниловичем Кучмою міжнародний двосторонній договір "Про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки" дає право торговим та військовим кораблям під прапором України або Росії вільно перебувати у будь-якій точці Азовського моря та Керченській протоці. Що не відміняє того факту, що затримання російськими силовиками й очікування на прохід через протоку не сприяє популярності українських портів серед іноземних замовників.

У подібних "морських іграх", насправді, немає нічого нового. Більше того, нерідко вони проходять в набагато жорсткішій формі. Починаючи від радянсько-американських морських інцидентів, які нерідко закінчувались тим, що військові кораблі однієї сторони були змушені відганяти супротивників сильними ударами носів у корпус, і закінчуючи, наприклад, безліччю інцидентів, які ВМФ Ірану традиційно влаштовували США у Перській затоці. Щоправда, цього року у Тегерані нарешті вирішили згорнути цей цирк і дати американцям спокій – про що не далі як учора відрапортував Дональд Трамп у своєму Твіттері.

В будь-якому разі, акти росіян, хай і очевидно недружні, але вчинені в рамках двосторонніх домовленостей з Україною, не можуть бути приводом ні для нових міжнародних санкцій, ні для засідання Радбезу ООН, ні для жодних інших радикальних міжнародно-політичних заходів, до яких заклиають в Україні декотрі гарячі голови.

Українське МЗС, по мірі сил, протидіє російському тиску. Зокрема, шляхом подання позову у Міжнародний арбітраж в рамках Конвенції ООН з морського права. У рамках позову Україна розраховує отримати компенсацію від Росії за перешкоджання риболовлі та мореплавству.

Тему російської агресивної поведінки на Азові збирався обговорити на сьогоднішньому самміті ЄС і президент України Петро Порошенко. Зважаючи на те, що об'єктами російських перевірок нерідко стають кораблі, що належать європейським власником, до критики Росії у ЄС поставляться, скоріше за все, прихильно, але на якісь радикальні заходи, спрямовані на протидію політиці Москви, розраховувати теж не доводиться.

Одним із крайніх заходів дипломатичної протидії могла би стати негайна денонсація україно-російського договору "Про співробітництво", і переведення режиму на основу звичайних морських конвенцій, ратифікованих Росією. Але якщо від оглядів іноземних кораблів біля українського берега такий крок скоріше за все, врятує – то прохід через Керченську протоку може іще більше ускладнитись.

Втім, для негайної протидії російському тискові самих дипломатичних заходів, насправді, мало. Потрібні ще й силові. З чим виникає очевидна проблема – банальний брак сил і засобів у регіоні. На відміну від російської сторони, яка демонструє бойові кораблі, українські прикордонники ретельно приховують інформацію про свої сили і засоби в регіоні. Що, напевне, навряд чи свідчить про нашу колосальну вогневу перевагу. При тому у протистоянні на Азові, насправді, може йтися не тільки про власне кораблі – за умов щільної протиповітряної оборони на насичення регіону українською бойовою авіацією Росія теж навряд чи наважилась би "пресувати" торгівельні кораблі третіх сторін. Але, вочевидь, можливості наших ВПС тут обмежені не меншу, ніж у ВМС та прикордонних військ.

І без радикальної зміни цієї ситуації – появи українських повітряних та морських сил – сподіватися на зміну ситуації не доводиться. Ідея українських силовиків про те, що цивільні судна будуть супроводжувати українські прикордонники, насправді, нічому не допоможе – наявність кількох представників прикордонної служби на кораблі, за нормами морського права, не робить корабель недоторканним.

Тому зараз перед Україною постає три можливих шляхи вирішення проблеми. Перший – це вкладання коштів і засобів у розбудову військової інфраструктури, створення москітного флоту і повітряного прикриття над Азовським морем для силової протидії російським ігрищам – паралельно з денонсацією незручного двостороннього договору.

Другий – пошуки компромісу з Росією. Зокрема, негласна відмова від арештів кораблів, що заходять у порти анексованого Криму, і ймовірно, посупки у вигляді подачі питної води до Криму через Північно-Кримський канал. Хоча від такого виходу і явно попахує зрадою національних інтересів, можна не сумніватись, що невдовзі він буде запропонований особами та організаціями, зацікавленими у безперебійному функціонувані бердянського та маріупольського портів .

А третій вихід – це перенаправлення торгових потоків із азовських портів до портів Чорного моря, із доставкою вантажів до місця перевалки на кораблі залізницею. Що, вочевидь, буде дорого і складно – але, можливо, дешевше за перший варіант повноцінної протидії Росії.

Вибір варіанту виходу із ситуації – за вищим державним керівництвом у тісній співпраці із зацікавленими комерційними структурами. Які, в разі чого, теж могли би фінансово посприяти покращенню обороноздатності України на Азовському морі.