Тому що послідовний. Як Орбан побудував в Угорщині повну стабільність

Про це йдеться у статті ДС, передає Depo.ua.

Отже, схоже, Віктор Орбан має намір очолити уряд Угорщини - і, власне, всю Угорщину, під якою він має на увазі єдність із зарубіжними угорцями - вчетверте. Вперше Орбан, на той момент наймолодший угорський прем'єр після повалення комунізму, став 35-річним керівником виконавчої влади країни в 1998-2002 роках. І хоча Орбана вже тоді вважали скоріше правим консерватором, ніж лібералом - причому малозрозуміло, звідки цей консерватизм взявся, невже з досвіду навчання в оксфордському Пемброк-коледжі за гроші Джорджа Сороса - його більше асоціювали з успішними ліберальними реформами, а економіка Угорщини росла, як на дріжджах.

Очевидно, сьогодні Орбан не любить згадувати, як в ті безтурботні дні, коли країна готувалася до вступу в ЄС, з тим же Джорджем Соросом, британсько-американським мільярдером, який фактично відновив угорську батьківщину після краху "гуляш-соціалізму", і якого він тепер виставляє мало не вселенським злим генієм, який всіляко зловмислює проти простого угорського роботяги - він спілкувався в щоденному режимі.

Тепер - зовсім інша справа: після фінансової кризи 2009 року ліволіберальний фланг угорського політичного спектра фактично розсипався. Партія Орбана "Фідес" не тільки скасувала Угорську республіку, замінивши її багатозначною "Угорщиною", але протиснула безліч конституційних змін (на кшталт перепідпорядкування громадського телебачення і судів), а також менш помітних новацій, які перманентно дають їй перевагу на виборах. Наприклад, кількість депутатів, а відповідно, і округів було зменшено, але таким чином, що ділянки, де традиційно домінували ліберали і ліві - якщо і не зникли зовсім, то поріділи.

Ось і на цих виборах "Фідес" і її вічний безмовний сателіт, Християнсько-демократична народна партія (як якась "Єдина Росія" або турецька АКР) взяли 134 з 199 (або 67%) місць в однопалатному парламенті Угорщини. У відсотках голосів партія Орбана набрала 48,5% при явці, небаченій з 2001 року (68,13%). За підсумками виборів 2014 року у коаліції в парламенті було 133 голоси і підтримка в 44,48%, а в 2010 році 52,7% і 263 місця з 386 за старими правилами. Так що не просто утримання влади, а й певне зростання симпатій виборців у наявності - притому, що вважалося: висока явка допоможе опозиції.

Цікаво, що в цьому випадку ультраправа партія "Йоббік" намагалася позиціонуватися як партія помірна, тим більше що "Фідес" давно запозичив у неї весь правий порядок денний, більшість тез якого в 2000-ті роки не можна було б уявити на партійних гаслах мейнстріму. Це і розчухування ненависті до банків, і заборона абортів, і одностатевих шлюбів, і проголошення Угорщини християнською державою, і легкий антисемітизм, і посібники іноземним угорцям, за які вони і так мастаки голосувати за панівну партію, і плач через несправедливий розділ угорського королівства за Тріаноновими угодами після першої світової. І все ж саме лідера "Йоббіка" Габора Вону влада мочила з усіх прасок, абсолютно абсурдно пов'язуючи його з ... Соросом.

Сам Орбан вже прокоментував результати виборів, заявивши, що Угорщина "здобула велику перемогу". Праворадикальна партія "Йоббік" також збільшує своє представництво в парламенті - їй дістануться 26 крісел проти 23 у 2014 році. Але в процентному відношенні "Йоббік" отримав менше голосів і Габор Вона оголосив про свою відставку, також як і прем'єр восьмирічної давності, лідер соціалістів Ференц Дюрчань, чиї скандальні записи і привели до загибелі лівого флангу в розпал фінансової кризи. А на маленькі успіхи ліберальних партій не зважають на тлі брили "Фідес".

Тепер Орбан, якого опоненти, які об'єднують ліберально налаштовану частину міського населення країни, Євросоюз і ООН, звинувачують у ксенофобії і расизмі, очолить уряд Угорщини вчетверте в цілому і втретє поспіль. Свою передвиборчу кампанію цей ще молодий 54-річний політик побудував на вкрай націоналістичній риториці: він залякав співгромадян масовим напливом мігрантів (але звідки йому взятися, якщо Угорщина вже його заборонила, та й обходять віднедавга біженці цю колишню римську провінцію Паннонія десятою дорогою?).

Орбан домігся вітань від усіх відомих євроскептиків, хоча його самого таким назвати важко - так, він рідко висловлюється на тему, наприклад, неефективності союзу, розуміючи, що маленька Угорщина погоди на європейському і світовому ринку не робить. Здається, з виключно внутрішньою метою він експлуатує теми мігрантів, зарубіжних громад угорців, продажних журналістів і правозахисників, і Сороса.

У дні кампанії вулиці Будапешта були заклеєні численними плакатами з обличчями політиків. Але акцент був зроблений на кампанії негативу - що цілком логічно, адже економічні успіхи націонал-авторитарного або, скоріше, партійного "режиму" - досить скромні, наприклад, ВВП країни так і не повернувся до рівня 2008 року. Незважаючи на те, що "Фідес" всіляко піарить тему зростання і рекордно низького безробіття, демонструючи простоту ставлення до виборця. Тому піарники партії зобразили на своїх білбордах противників голови Орбана. У центрі колажів штабісти Орбана помістили Сороса, а навколо нього в підкреслено дружній атмосфері розташувалися політики опозиційних партій. В руках вони тримали кусачки для різання дроту, а по краях плаката видніється паркан на державному кордоні з прорізаними в ньому дірами. Посил очевидний: опозиція перебуває у змові з мільярдером і прагне відкрити кордони для орд нелегальних іммігрантів з Близького Сходу, які прагнуть знищити угорську і європейські культури.

Цікаво, що в пропаганді правлячої партії якимось чином уживаються обертони світової змови фінансистів відомого походження і претензія Орбана на те, щоб бути останньою надією юдейсько-християнської культури "старої" Європи. Це дозволило йому закріпити за собою роль ікони для крайніх правих сил всього світу і Немезіди для ліберальних урядів, які борються з популістами. Так, лідер правих популістів у Франції Марін Ле Пен зізналася, що дивиться на Угорщину з заздрістю. А колишній радник Дональда Трампа Стівен Беннон навіть назвав Орбана "героєм".

"Те, що робить Орбан, повторює дії крайньо-правих по всій Західній Європі", - сказав в коментарі "Німецькій хвилі" парламентарій і екс-голова Угорської соціалістичної партії Аттіла Мештерхазі. За його словами, жителі Угорщини вловлюють антисемітські мотиви в критиці владою країни Джорджа Сороса. Але офіційний представник угорського уряду Золтан Ковач відкидає наклеювання ярлика "крайніх правих" на нинішню владу. Навіть коли Орбан закликає до "етнічної гомогенності", слова про "білу расу" не вимовляються ніколи, підкреслює він.

Останнім часом, вважають коментатори, Орбан все більше мотивований бажанням вийти на міжнародну політичну арену, ніж просто правити Угорщиною. Йому лестять зустрічі з політиками такого рангу як президент Росії Володимир Путін і голова КНР Сі Цзіньпін. Може, від гріха подалі, зробити Орбана генсеком НАТО після Столтенберга?

Однак, "Фідес" продовжує створювати структури для підтримки диктатури, попереджають опозиціонери, які полярно роз'єднані, а в умовах складної мажоритарної системи Угорщини значення має лише ставка на правильного кандидата в окрузі. Не можна не задуматися, чи не в Туреччині чи Росії почерпнув Віктор Орбан таку маніпулятивну модель, в рамках якої опозиції необхідно зробити надзусилля для перемоги. При тому, що не можна назвати Угорщину авторитарним режимом Орбана або повноцінним поверненням країни до гуляш-соціалізму часів Яноша Кадара (ймовірно, це і неможливо в умовах вільного ринку і ЄС), хоча нотки урядового патронажу проскакують всюди.

У результаті поки Орбан лякає виборця жахами поширення в Європі фундаменталістського ісламу, критики нинішнього прем'єра малюють іншу жахливу картину майбутнього, коли все більше молодих освічених угорців покидають свою країну, в якій править все більше корумпований і авторитарний режим. Журналісти і правозахисники, як вважається, живуть в нездоровій і нервовій атмосфері страху. За вісім років населення Угорщини зменшилося на 200 тисяч осіб - далі на захід поїхали в основному професіонали, і тому, незважаючи на гризню з Києвом, Будапешт збільшує робочі квоти для українців.

Однак, отримавши свою коаліційну (з маріонетковою ХДНП) конституційну більшість, Віктор Орбан тепер може витворяти все, що йому спаде на думку. З огляду на патологічну архаїзацію хворих соціумів, чому б амбітному політикові не спробувати незабаром змінити форму правління і не надягнути на себе корону Св. Іштвана? Зрештою в правління тієї ж "Альтернативи для Німеччини" входить герцогиня Ольденбурзька, яка однією з перших привітала прем'єра Угорщини з перемогою.

Сам Орбан в домашньому колі з особистих причин обмежений в можливостях практикувати антисемітизм (від чого всі ці його потуги і виглядають виставою на користь бідних). І навіть в пошуках королівського імені з історичного переліку може назвати себе Соломоном, Белою, Гезою, Сигізмундом, Маттьяшем або навіть Владиславом, з товстим натяком на словацьку громаду угорців. Вражаючим чином цілком здоровими є сьогодні відносини Будапешта з Бухарестом, який відтяв свого часу Трансільванію, і західнобалканськими державами, крім Сербії, від якої Орбан відгородився стіною, як від розсадника мігрантів. Висновок з цього такий - угорську тему він буде продовжувати озвучувати лише щодо об'єктивно слабших сусідів.

А значить, з бажанням або без місцевої громади, Будапешт продовжить хитати Закарпаття, адже саме за рахунок "іноземних угорців" (які за свою "зарубіжність" отримують з історичної батьківщини "пенсію") і масового промивання мізків на цю тему він і виграв. Очевидно, що проблеми у відносинах Угорщини і Брюсселя посиляться, хоча весь цей ультранаціоналістичний запал - скоріше театральний спектакль, наприклад, нічого не завадило Орбану укласти газову угоду з румунами.

Цікаво, що тепер буде відбуватися у відносинах Будапешта і Берліна - після Швецінгенского маніфесту впливових консерваторів з "Союзу за цінності", який вимагав від Ангели Меркель "припинити пустощі": скасувати подвійне громадянство, швидше вислати мігрантів і поставити гетеросексуальну сім'ю в центр громадського порядку. Вперше подібний тиск на канцлера справа стала чинити не "Альтернатива", а її власна партія. Так що це Німеччина тепер еволюціонує слідом за Угорщиною, а не навпаки. Були б ці консерватори настільки ж вимогливі в іншому - у відмові від російського газу, яким "німець в Кремлі" (як назвав свою книгу Олександр Рар) труїть сирійських дітей. Хоча у відсутності прагматизму німців і не звинуватиш - історична аналогія прозоріша і неприємніша. Схоже, недавні німецько-російські та російсько-іранські каверзи в Сирії серйозно розсердили Дональда Трампа. Злочинна Росія, божевільний Іран, тварюка (як назвав його Трамп) Асад і нерішуче-недалека Німеччина потрапили в червону зону уваги президента США - адже КНДР вже оголосила, що готова говорити про денуклеаризацію...

Але ось якраз Орбан з приводу Трампа абсолютно не переживає, оскільки їхні позиції з багатьох питань досить близькі, у них спільні вороги (той же демонічний Сорос) і навіть (офіційно "був") один радник на двох - Себастьян Горка (Gorka Sebestyén Lukács ). Причому екзотичний Горка - колишній співробітник британської військової розвідки і член напівпідпільних ультраправих організацій (наприклад, "Ордена Витязів" і "Угорської гвардії"). Так що, незважаючи на сплески емоцій і інтриганства з обох сторін, миритися з Угорщиною Україні доведеться, нехай навіть американський двопартійний законодавець і дипломат в своїй більшості тяжко сприймає Орбана - кінцеві рішення ухвалює президент. А нам, не забуваємо - необхідно постійне розширення всього спектра взаємодії зі Сполученими Штатами.

Але злегка потролити "короля Віктора" - чому б ні? Тим більше, що, як здається, сильного союзника в особі Польщі він може скоро втратити - там громадська думка стала мігрувати в бік від підтримки панівної партії. Однак, в найближчі чотири роки, хіба що трапляться якісь форс-мажори, ми будемо мати щастя співіснувати з тим самим Віктором Орбаном. З цим треба навчитися жити, особливо тому, що поза своїм сценічним образом - це мудрий і далекоглядний політик, який прагматично бере на озброєння все ефективні методи, будучи настільки ж "проросійським", наскільки і турецький лідер Ердоган.