Точка G. "Велика сімка" продовжить пресувати Росію

На відміну від саміту НАТО, що отримав відбиток скандальності в Брюсселі, зустріч лідерів країн "Великої сімки" в сицилійській Таорміні справила на співтовариство коментаторів зовнішньої політики бездоганне враження. Можливо, так сталося з двох причин, пише Depo.ua з посиланням на "Ділову столицю".

Перша стосується особистісних характеристик 45-го президента США — вже очевидно, що він відчуває дискомфорт від великих зустрічей політичних лідерів, не знаючи, як саме триматися нарівні в умовах, коли статус присутніх формально однаковий. А зустріч "Сімки" скоротила кількість учасників в кілька разів.

Друга причина, схоже, полягає в тому, що весь негатив було вже проголошено в Брюсселі. Звідси і симптоматична заява Ангели Меркель, що минула як би між двома зустрічами, про те, що Європа все ж повинна звикнути до думки, що вона не може в усьому покладатися на США.

Ці слова, до речі кажучи, не що інше, як давно очікувана заявка на континентальне лідерство Німеччини. Що в принципі мало б задовольнити Білий дім, оскільки, за іронією долі, він (як і при Обамі, тільки з інших причин) прагне послабити свої міжнародні зобов'язання.

У свою чергу, сама G7 є найбільш близькою, в сенсі національних політичних представництв, формою світового уряду. Дональда Трампа на саміті діставали спробами забезпечити лояльність Америки до кліматичного договору Обами (Паризькою угодою). Але він цілком відчував би себе рівним серед лідерів великих держав, якби не новини з Америки, де під нього продовжують копати.

Ця незручність дозволила не тільки промацати межі договороздатності Трампа (так, він нарешті задумався про ту ж угоду по клімату, а значить, все ж може бути гнучким), але і вибити фінальне комюніке без якихось конфліктних інцидентів.

Справа в тому, що коли на рівні G7 (до 2014 р. — "Вісімки") з'являється різноголосся, зустріч завершується без підсумкового документа. А це, по суті, знак невдачі саміту. Такого результату побоювалися як господарі-італійці, так і зовнішньополітичні свити лідерів семи передових держав. Проте саміт не тільки завершився вдало, але і формулювання комюніке сицилійської зустрічі виглядають набагато жорсткіше для противників Заходу, ніж очікувалося.

Ніж очікувалося, підкреслимо, як в силу схильності нового американського керівництва до тіньових компромісів з Росією, так і традиційних італо-російських зв'язків, специфічного російсько-японського діалогу навколо долі Курильських островів і формування якогось фону для Володимира Путіна, що напросився на зустріч з Еммануелем.

Можливо, звичайно, що Дональд Трамп, по-перше, не надає занадто великого значення G7, розглядаючи її зустрічі як представницькі заходи, і вже виконав свою власну (а також своїх радників з числа ізоляціоністів-палеоконсерваторов) обов'язкову програму у Брюсселі, а по-друге, в тому числі і у зв'язку з вищесказаним, змістовно поділяє риторику і Realpolitik.

Проте він не міг не бачити, що саме підписує, тому і забавно, що в перших параграфах підсумкового комюніке сицилійського саміту приділено увагу спільності перед обличчям глобальних викликів", дотриманню "прав людини" і всьому тому, що прийнято вважати другорядним у політичній лінії нинішньої адміністрації у Вашингтоні.

Показово, що якщо поглянути на ієрархію актуальності питань G7 у зовнішньополітичному блоці питань, то трете (або перше) після загальних фраз місце займає сирійська війна, п'яте — Лівія, шосте — ІДІЛ в Сирії та Іраку, сьоме — КНДР і восьме (тринадцятий параграф всього комюніке з 39) — Україна.

Можна, звичайно, поміркувати над логікою такого розташування викликів глобальної безпеки в документі. Зокрема, істотною еволюцією сирійської ситуації в останні тижні і місяці, серйозні проблеми ІГІЛ в Іраку (хоча збиток, який наноситься пов'язаний з масштабними втратами коаліції на землі, особливо в іракському Мосулі), вірогідним залученням Росії в лівійську ситуацію (але, як бачимо, це питання обговорюється без самої РФ, це про щось говорить), ймовірною підготовкою, в тому випадку, якщо Пекін не впорається з цим завданням, якоїсь акції щодо КНДР, оскільки буквально на днях можна вже констатувати достатнє накопичення американських сил в західній частині Тихого океану для здійснення такої операції. Проте, ясна річ, найважливіший пункт для Києва — тринадцятий параграф комюніке.

Перш за все, на думку країн — членів G7, Росія несла і несе відповідальність за конфлікт на Донбасі. "Ми відзначаємо відповідальність Російської Федерації за цей конфлікт і підкреслюємо її роль, яку вона повинна зіграти, щоб відновити мир і стабільність", — зазначили лідери. Іншими словами, від РФ вимагають відступу, причому у формі, що не допускає множинних тлумачень. Примітно, що російські пропагандисти не змогли виявити "щілин", щоб інтерпретувати ці визначення в антиукраїнському дусі. А це індикатор досягнення Заходом зрілості в підходах до російської агресії проти України.

Далі, у комюніке йдеться, що "врегулювання довготривалої кризи в Україні може бути досягнуто тільки завдяки повному виконанню усіма сторонами їх зобов'язань Мінськими угодами. Ми підтримуємо зусилля "нормандської групи" і схвалюємо багатосторонню налаштованість ОБСЄ на деескалацію кризи", — йдеться в документі. Таким чином, у найближчий рік "Мінськ" навряд чи буде чим-то замінений, і додатково РФ заштовхують в прокрустове ложе "нормандського формату" і мінського процесу, прохолодно розцінюючи спроби Москви домовитися за спиною колективного Заходу та України.

Україна, між тим, немає особливого вибору, крім як діяти в цій парадигмі. Зауважимо, що вона химерно нагадує програну фінську війну або, в більш оптимістичному сценарії, Польщі після битви на Віслі (згадаймо, що тоді існувало щось на зразок "нормандського формату" та трансатлантичної співпраці в питанні розділу колишньої Габсбурзької імперії та суттєвого зменшення колишньої імперії Романових). Своїм раптовим візитом в насторожений Париж Володимир Путін якраз і хотів би вирватися з цієї системи дипломатичних капканів (як завдання-мінімум, з іміджевої сторони). Але шанси такого прориву поки виглядають досить примарними. Тому що Росія, розраховуючи пересидіти міжнародну негоду, схоже, ризикує (насамперед на сирійському, але і на українському фронті) нарватися на посилення санкцій.

Цікаво, що мова, правда, в інтерпретаціях, заходить не про розширення, а саме про посилення санкцій. Оскільки заявлено, що в разі потреби (а вона явно настане) країни G7 готові посилити санкції проти РФ. "Однак ми також готові ввести подальші обмежувальні заходи, для того щоб збільшити ціну для Росії, якщо її дії призведуть до цього", — зазначають лідери "Великої сімки".

Також у комюніке йдеться, що санкції проти Російської Федерації будуть зберігатися до повного виконання Мінських угод і дотримання суверенітету України. Санкції можуть бути скасовані, якщо Росія виконає свої зобов'язання. Тут знов-таки слід виділити, що питання окупації РФ східних районів Донбасу і анексія Криму все частіше пов'язуються між собою, а це досить традиційна стратегія Заходу, якщо згадати іракський і югославський випадки багаторічних санкцій та кризи, які призвели до гуманітарних інтервенцій у ці країни.

Справа в тому, що ці дипломатичні заяви все частіше складаються таким чином, що інвективи, що з'явилися в різний час і за різних обставин, не можна однозначно розірвати за змістом. Чи виконає Росія вимоги Заходу, очистивши від своїх військ окуповані території Східної України? Або ж тільки відновивши законний статус окупованої Автономної Республіки Крим? Комюніке дає можливість "продовженого тлумачення". Зрозуміло, в російському випадку мова про гуманітарну інтервенцію при нинішньому стані речей йти не може, тим не менш перспективи подальшого правління Володимира Путіна, який начебто зібрався залишатися на своєму посту і на наступний термін, виглядають досить похмуро.

Також західні лідери висловили готовність і надалі допомагати Україні з впровадженням реформ. "Ми зберігаємо наше зобов'язання надавати допомогу Україні у впровадженні її амбітного і тим не менше необхідного порядку денного реформ, і ми вітаємо прогрес, досягнутий на даний момент прогрес Києва", — сказано в комюніке. Вперше, треба сказати, на такому рівні відзначено прогрес України у здійсненні модернізації, спрямованої на наближення до стандартів управління, законності та економічного розвитку західних країн. Це жердинка, з якої не хотілося б впасти у майбутньому.

Примітно, що мова про будь-які умови, за яких РФ могла бути повернута до складу G, не йшла взагалі. Адже цього очікували від США, Японії і, можливо, Італії, на яку лягла помітна частина витрат зі створення механізму санкцій. Але якщо в Кремлі й існували такі надії, вони виявилися марними.

Між тим, на полях саміту в Італії Ангела Меркель провела двосторонню зустріч з президентом США Дональдом Трампом, в ході якої торкнулася, зокрема, і питання України. Про це сама глава німецького уряду повідомила журналістам після завершення першого дня саміту. "Ми ще раз обговорили тему України, мінського процесу, а також те, як ми тут можемо спільно добре працювати. Я гадаю, тут у нас розвивається хороша співпраця", — сказала Меркель. Вона охарактеризувала атмосферу спілкування на Сицилії як чесну і пряму. Тому можна зробити висновок, що Німеччина, за підсумками саміту, відновлює свою провідну роль у моделюванні російсько-українського конфлікту, і що б не відбувалося у Вашингтоні, західний тиск на Москву не почне слабшати. А буде лише поступово посилюватися.