Тактика кривавого хаосу: Для чого Путін загострює конфлікти на Близькому Сході та в Африці

На територіях, де не вдається встановити владу промосковських лідерів, російські війська та найманці роблять все можливе для активізації наявного кровопролиття

Тактика кривавого хаосу: Для чого Путін…

Війна в Лівії, яка загубилася з поля зору більшості українців іще тоді, коли більшість наших заробітчан масово покинули цю країну, насправді, нікуди не поділася. Бойові дії з перемінною інтенсивністю тривають в Лівії останні чотири роки. Бої йдуть між визнаним міжнародним співтовариством урядом національної згоди під керівництвом Файєза Сарраджа  та підтримуваним Росією і деякими арабськими країнами головнокомандувачем Лівійської національної армії Халіфа Хафтаром.

Більше того, найближчим часом війна в Лівії може спалахнути з новою силою. Причиною для подібних підозр є інформація, розповсюджена газетою The New York Times з посиланням на трьох високопоставлених лівійських посадовців і кількох західних дипломатів, які стежать за конфліктом в країні.

Суть інформації полягає в тому, що на додачу до російського військового обладнання та військових радників, послугами яких давно користується Хафтар, до Лівії почалось переміщення російських найманців. Впродовж останніх шести тижнів прибуло як мінімум 200 бійців приватної військової компанії Вагнера, серед яких багато снайперів.

Звичайно, заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков рішуче спростував "домисли" західних ЗМІ, і повідомив, що ціль подібних матеріалів — зіпсувати стосунки Росії та США.

Але результати діяльності "вагнерівців" вже стали очевидними — лівійські лікарі повідомляють про зміну характеру поранень в учасників боїв. Так, збільшилась кількість кульових поранень в голову — зокрема, в очі. А також було помічене масове використання снайперських боєприпасів, аналогічних, за інформацією західних журналістів, з тими, що використовуються на Донбасі.

При тому слід зазначити, що війна в Лівії не є якоюсь колосальною за масштабом — оскільки реальна кількість учасників бойових дій з боку підтримуваного Москвою Хафтара та законного уряду, з яким той воює, становить декілька тисяч осіб, і бойові дії наразі сконцентровані в кількох передмістях Тріполі. За таких умов Росія, надіславши навіть батальйонну групу військ, могла б з достатньою ймовірністю забезпечити перемогу своєму протеже. Але до Лівії поїхали снайпери — у не надто великій кількості.

Паралельно із цими невеселими повідомленнями російська авіація знову почала активні операції у Сирії. Зокрема, вчора було здійснено подвійний наліт на медичні об'єкти в зоні деескалації на північному заході країни. Зокрема, в результаті удару з повітря були повністю зруйновані дитяча лікарня "Іхлас" і пологовий будинок в селищі Шинан Зухейр Каррата. Постраждали два медпрацівники. Новонароджених і пацієнтів, на щастя, евакуювали за декілька годин — після авіанальоту на сусідні об'єкти. Але загалом за останній тиждень більше десятка цивільних осіб стали жертвами ударів ВКС Росії саме в сирійській зоні деескалації.

У цьому місці виникає закономірне питання — в чому ж полягає стратегія Путіна, який, з одного боку, допомагає своєму союзнику Хафтару — а з іншого боку, робить це в недостатньому для повної перемоги Хафтара масштабі? Або для чого після фактичного поділу Сирії між Росією та Туреччиною російська авіація продовжує атаки на цивільні об'єкти в зоні деескалації?

Відповідь на це питання, здається, є тільки одна. І вона полягає в тому, що Росія намагається не просто встановити скрізь, де можливо, дружньо налаштованих до Кремля диктаторів і підтримати збереження їхньої влади на якійсь обмеженій території. Завдання, здається, дещо інше. І воно полягає в тому, щоб, з одного боку, забезпечити виживання проросійських лідерів, а з іншого — не дати їм можливість стабілізувати свою владу і стати менш залежними від кремлівських "друзів". Тому обсяг військової допомоги Росії жорстко лімітується, а ненависть опонентів — старанно підсилюється. В тому числі, і за допомогою бомбардувань лікарень та пологових. Така тактика виключає шанс на те, що той самий Асад, наприклад, зможе домовитися з повстанцями, і втратити потребу в допомозі Росії.

Чи довго Володимиру Путіну вдаватиметься "малими силами" забезпечувати кривавий хаос на великих територіях? Питання неоднозначне. Але історія з бойовиками "вагнерами", які у випадку наявності політичної волі Вашингтона були зметені з лиця землі за декілька годин, загалом, натякає на те, що відповідь на це питання лежить десь в районі Білого дому. Шкода тільки, що наразі в його господаря немає бажання її знайти.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"