Свобода або смерть: Чи зможе Путін зупинити революцію у Венесуелі

Спроба громадян Венесуели позбутись узурпатора, чия політика довела країну до катастрофи, може помітно вплинути на геополітичне протистояння між США та Росією - тому і Москва, і Вашингтон будуть втручатися. Втім, кінцевий результат все рівно залежать від народу Венесуели

Революція у Венесуелі тліла багато років. Прориваючись часом хаотичними протестами та акціями громадянської непокори, які президент країни Ніколас Мадуро придушував, не вибираючи засобів. Себто зазвичай він користувався кийками, але нерідко - й кулями.

При тому влада країни, здавалося, робила все можливе для того, щоб цю революцію всіляко підтримувати і стимулювати. Зокрема, впродовж останніх чотирьох років правлячий президент штовхав Венесуелу від економічної кризи до економічної катастрофи. І минулого року він, здається, таки досяг своєї мети.

Річна інфляція у Венесуелі склала рівнісінько один мільйон відсотків. У країни більш ніж 100 мільярдів доларів зовнішніх боргів, сплачувати які, ясна річ, немає звідки. З майже 30 мільйонів мешканців країни за останніх три роки від 3 до 7 мільйонів втекли за кордон. По дорозі спровокувавши одну з найбільших міграційних криз на планеті. Наразі швидкість міграції тільки наростає. Не в останню чергу тому, що в багатьох регіонах країни починається голод.

Так виглядає економіка країни, що стоїть не на мертвих скелях десь під палючим сонцем Сахари чи в крижаній пустелі Антарктиди. Так виглядає економіка країни з кліматом, який нагадує тропічний рай, і в надрах якої покояться найбільші розвідані запаси нафти на планеті - 298 мільярдів барелів. Що дещо більше, ніж в Саудівській Аравії (268 мільярдів), і набагато більше, ніж в Росії (80 мільярдів). Такими є результати економічної політики Мадуро і його попередника, Уго Чавеса.

Парламент країни - Національна асамблея - 10 січня оголосив Мадуро узурпатором, а його інавгурацію після "виборів", які він навдивовижу легко "виграв" - фарсом.

І 23 січня, врешті-решт, революція вийшла на поверхню. Глава Національної асамблеї Венесуели Хуан Гуаідо оголосив себе тимчасовим виконувачем обов'язків президента країни, і склав присягу.

Реакція світу на цю подію вийшла, загалом, сподіваною. Чинний президент США Дональд Трамп назвав Мадуро нелегітимним президентом і заявив, що парламент країни - це єдина легітимна гілка влади, законно обрана народом Венесуели. Віце-президент США Майк Пенс опублікував відеозвернення до венесуельців, в якому назвав Мадуро диктатором, у якого немає ніяких законних прав на владу, і заявив, що Вашингтон підтримує опозиційно налаштований парламент країни і його лідера.

Окрім того, про визнання Хуана Гуаідо легітимним венесуельським лідером оперативно заявили влади Канади, Бразилії, Парагваю, Перу, Колумбії. Організація американських держав, яка об'єднує країни Північної і Південної Америки, також визнала Хуана Гуаідо новим лідером країни.

Так само сподівано зреагувала на проблеми свого давнього союзника і Москва. "Вся наявна політика США стосовно Венесуели, включаючи і останні заяви Трампа, - це пряме і безцеремонне втручання в її внутрішні справи", - заявив голова комітету з міжнародних справ російського Радфеду Костянтин Косачов. Маша Захарова заявила, що "Захід в ручному режимі міняє владу в Венесуелі".

При цьому практично у всіх російських ЗМІ події у Венесуелі називаються "спробою держперевороту" чи "держпереворотом". Той факт, що "переворот" був влаштований законно обраним парламентом проти незаконно обраного президента, нікого не хвилює. Буває. Ми таке і в новинах з Києва бачили, не тільки з Каракаса.

Ніколас Мадуро, до речі, теж дотримується думки про те, що спроба венесуельців позбутися його влади - це виключно інтриги "імперії грінго" проти "Боліваріанської держави". Учора він розірвав дипломатичні стосунки зі США, давши американським дипломатам 72 години на те, щоб покинути країну. Зробити це їм буде не складно, якщо зважити на той факт, що, власне, посла США немає у Венесуелі з 2010 року. Той факт, що на вулицях немає жодного розлюченого американця, а все якось більше його співгромадяни, Мадуро також не дивує.

При тому реальні перспективи революції у Венесуелі зараз є далеко неочевидними. Бо, з одного боку, армія країни - якщо судити з того, що навіть Нацгвардія у Каракасі не завше й не надто старанно виконує накази президента - вже далеко не так одностайно підтримує Мадуро, як то заявляє міністр оборони країни Владімір Падріно Лопес. Але й масового переходу армійських частин на бік учасників протестів наразі також не помічено.

Попри всі заяви адміністрації Дональда Трампа про те, що США "розглянуть всі варіанти дій", якщо влада Венесуели застосує силу проти опозиції, як внутрішньополітичне становище у США, так і вся зовнішньополітична доктрина чинного господаря Білого дому навряд чи припускають можливість реального втручання у перебіг конфлікту. Рівно як і географічна віддаленість Венесуели від Росії - і реальний стан справ із можливість російської армії здійснювати "проекцію сили" на великі відстані - фактично гарантують невтручання Путіна в перебіг подій "на місцевості".

Хоча, зважаючи на нафтові запаси Венесуели і її роль в регіоні, і США, і Росія докладуть всіх можливих дипломатичних зусиль до того, щоб помістити Каракас у свою сферу впливу. Але реальна боротьби за владу і майбутнє Венесуели тільки починається. Проте результати цієї боротьби будуть залежати виключно від самих громадян країни, що б не казали про це в Москві чи у Вашингтоні.

Коли кубинці хотіли, щоб ними правив Фідель Кастро, вони досягли цього попри збройний спротив Вашингтону. І коли, наприклад, українці не хотіли, щоб нами керував Янукович, ми теж досягли свого, не зважаючи на те, що в нас на кордоні була російська, а не американська армія. Майбутнє Венесуели визначать саме громадяни країни, як би пафосно це не звучало.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна