Суворі обійми китайських братів: Як Росія бореться з "несправедливими санкціями"

Дводенна зустріч очільника російського МЗС з китайськими колегами пройшла показово позитивно. Ставши демонстративною противагою попередній зустрічі американських та китайських дипломатів на Алясці, під час якої учасники від душі лаялись, при тому не випускаючи з приміщення журналістів і вимагаючи від них вести зйомку своїх заяв.

Без невеликих дипломатичних демаршів не обійшлося, звичайно, і в Лаврова – коли росіянам по прильоті в Піднебесну зробили ковід-тест, а на період очікування результатів відправили плавати на катерку по річці, він одягнув маску з написом "FCKNG QRNTN". Але після того, як російську делегацію визнали безпечною – принаймні, з суто біологічної точки зору – все пішло, як по маслу.

Сторони обмінялися вітальними словами, і поговорили перед камерами про "зміцнення стратегічної взаємодії", необхідність "регулярних і змістовних зустрічей", та небачений розквіт двосторонніх стосунків. Після чого делікатно спровадили журналістів і почали змістовні переговори. Ключовою темою яких, вочевидь, якраз і стало непросте питання формування стосунків Китаю та Росії з новою адміністрацією США.

Втім, і на другий день, коли переговори перейшли вже до двосторонніх стосунків, такі питання, як "пошук альтернативи долару у розрахунках між державами" виглядають як логічне продовження дискусії стосовно того, як двом авторитарним державам жити з адміністрацією Джо Байдена.

Подробиці обох переговорних днів, природно, залишились невідомими широкій громадськості. Але на прес-конференції з главою МЗС КНР Ван І Лавров, зокрема, заявив, що Росія і Китай тепер "відкидають геополітичні ігри з нульовою сумою і відкидають односторонні нелегітимні санкції, до яких все частіше вдаються наші західні колеги".

Що, в перекладі з дипломатичної на загальнолюдську, вочевидь, означатиме, що за умови подальшого наростання різного роду санкцій та обмежень проти Москви та Пекіна з боку США та ЄС, які наразі зуміли скоординувати свою зовнішню політику на цьому напрямку, Росія та Китай будуть компенсувати втрату доступу на західні ринки, а також втрату доступу до західних технологій, зміцнюючи двосторонню співпрацю.

При тому Лавров підкреслив, що союз з Пекіном буде спрямований не тільки проти Вашингтона, але й проти Брюсселя. Оскільки  "з Євросоюзом як з організацією відносин (у Росії – ред.) немає. Вся інфраструктура цих відносин знищена односторонніми рішеннями Брюсселя". На думку очільника російської МЗС, США і Європа підміняють дипломатію "кроками з нав'язування всім іншим своїх правил, які, вони вважають, повинні лежати в основі світопорядку - не міжнародне право, а правила". Одним з видів яких є санкції.

Природно, що дві далекі від демократії країни, які активно порушують права людини і ведуть достатньо агресивну зовнішню політику, опинившись під економічним тиском з боку колективного Заходу, намагаються кооперуватися у сфері економіки. Тим паче, що після відновлення трансатлантичної єдності грати на протиріччях між Брюсселем та Вашингтоном стає дедалі складніше – прийняті в США санкції значною мірою підтримують в ЄС, а європейські санкції проти Китаю, прийняті лічені дні тому, учора підтримали у Вашингтоні та Лондоні. Звичайно, існують в цій ідилії і неприємні прогалини – на кшталт "Північного потоку – 2", але радикального впливу на реальність вони не чинять.

Але якщо подивитися на економічні аспекти російсько-китайської співпраці, стає зрозумілою ціна красивих розмов між Лавровом та Ван І. Наприклад, у першому кварталі цього року ціна газпромівського газу, що йде до Китаю по газогону "Сила Сибіру", становила 118.5 доларів за тисячу кубів. Що було, вочевидь, найменшим показником на всьому світовому ринку. Навіть "братам-білорусам", які за умов збереження Лукашенка при владі мають всі шанси стати частиною реальної, а не вигаданої "союзної держави", Москва продавала газ по 128.5 доларів за тисячу. "Ворожа Європа" купувала по 170 – і вище.

Зважаючи на таку ситуацію з ключовим продуктом російського експорту, може виникнути підозра, що демонстративна геополітична дружба з Китаєм має свою ціну – і вона немала. Подібна дружба повільно, але неухильно виснажує Росію, перетворюючи її на сировинний придаток Піднебесної – і це, напевно, є хорошою новиною. Погана полягає в тому, що локомотив китайської економіки, отримавши дешеве російське пальне, може стати реальною загрозою як для сусідів, так і для міжнародного порядку. І Україні, обираючи економічних партнерів, не варто забувати, що в якийсь момент і без того гострий конфлікт Китаю із Заходом може перетворитися на відверту війну. Добре, якщо тільки торговельну.