Манафорт для Порошенка: Що змінять в Україні "зливи" Гейтса

Як і передбачало Depo.ua, допит молодшого партнера Пола Манафорта, Ріка Гейтса, приніс українським політикам чимало прикрих несподіванок. І якщо для довгого списку опоблоківських персонажів оприлюднення фактів їхньої співпраці з Полом Манафортом не змінить у їхньому житті вже рішуче нічого, то ситуація з президентом України Петром Порошенком радикально інша.

Навіть достатньо неозначена інформація про те, що Гейтс та Манафорт якось допомагали Порошенку, може в руках опозиційних сил стати вагомим аргументом не на користь чинного гаранта.

У такій ситуації дотеперішня політика АП на повне заперечення будь-яких контактів з командою Манафорта, у світлі того, що вже другий незацікавлений свідок під присягою говорить в американському суді речі прямо протилежні, може вимагати коригувань. Оскільки американський (і не тільки американський, якщо на те пішло) істеблішмент швидше повірить Ріку Гейтсу, який вирішив співпрацювати зі слідством, й топити всіх. І який абсолютно незацікавлений щось вигадувати про факт такої співпраці. На відміну від української сторони.

А допомога без чітко описаних меж – штука вельми малозрозуміла й розпливчаста. Мова може йти про одну-дві розмови, в процесі яких сторони обмінюються якимось абстрактними ідеями – після чого розходяться, зрозумівши, що конкретної співпраці не буде. З іншого боку, може йтися і про повноцінну співпрацю в обмін на якісь бонуси в майбутньому – і це вже зовсім інша історія.

При тому, що нічого кримінального в можливій консультативній співпраці президентської команди з Манафортом і його людьми, загалом, немає. В момент цієї співпраці – якщо вона таки була – Манафорт, як відомо, не був обвинуваченим в ухиленні від сплати податків, банківських махінаціях, і цілій купі інших проступків перед американською Фемідою. Більше того, він був одним із небагатьох політтехнологів та лобістів у Вашингтоні, до якого звертались не тільки "прості донецькі хлопці" – а й практично всі інші українські олігархи – ті ж Тігіпко з Пінчуком, наприклад. Манафорт ефективно вирішував питання, а той факт, що при цьому він не реєструвався у Мінюсті США і не платив податків – то його особиста провина, до якої його клієнти не мають особливого стосунку.

Окрім того, той факт, що слідство, яке під лупою дослідило всі фінансові подробиці процесу відмивання грошей українських олігархів, не знайшло траншів від нашого гаранта на рахунки манафортівських офшорок, говорить на користь того, що надто масштабної співпраці між сторонами таки не було.

А от єдиний справді неприємний для нашої влади момент може критись у тому, що у квітні цього року по американських ЗМІ пройшли повідомлення про те, що українська Генпрокуратура начебто заморозила співпрацю з командою спецпрокурора Мюллера у справі Манафорта. Троє американських сенаторів-демократів навіть зверталися до генпрокурора України Юрія Луценка з проханням роз'яснити ситуацію.

Луценко тоді все спростував, заявивши, що інформацію Мюллеру передавав, і, більше того, звертався через посольство США до спецпрокурора з пропозицією повного сприяння у цій справі аж до створення спільної групи для розслідування.

У світлі можливого зацікавлення української сторони у приховуванні власної співпраці з Манафортом вся історія може набрати нового звучання.

Втім, якими б не були подробиці тодішніх стосунків спецпрокурора з генпрокурором, на даному етапі Україні вигідно надати всю можливу допомогу американському суду. Хоча б із тієї простої причини, що в затягуванні і розвалі справи Манафорта зацікавлений, окрім самого звинуваченого, тільки президент США Дональд Трамп. А на прозорому розслідуванні настоює уся решта американської політичної еліти – при чому не залежно від партійної приналежності.

Вдячність Дональда Трампа – рівно як і його політичні перспективи – штука ненадійна. А співпраця зі слідчою групою Мюллера, без сумніву, буде належним чином оцінена як Конгресом США, так і американським суспільством.