Україна і "бацька": Чи загрожує нам Лукашенко і Білорусь

Публічна дискусія стосовно можливого перенесення місця переговорів тристоронньої контактної групи з урегулювання ситуації на Донбасі з Мінська продовжується. Учора поспред України в ООН Володимир Єльченко заявив, що делегація Білорусі в ООН постійно виступає проти українських пропозицій, і запропонував змінити місце проведення переговорів стосовно Донбасу.

Сьогодні йому відповів представник України у підгрупі з безпеки Євген Марчук. Суть його відповіді зводиться до того, що переговори в Мінську "утримують Білорусь у відносинах з Україною", але ця ситуація в разі перенесення місця проведення переговорів може різко змінитися, оскільки "Росія та Білорусь – це єдина союзна держава". А от сама зміна місця проведення переговорів, на думку Марчука, "мало що змінить".

З останньою тезою, звичайно, не погодитись неможливо. Як у старому анекдоті про будинок терпимості — для успіху справи потрібно міняти не будівлю і не ліжка, а персонал, себто учасників переговорів. Але замінити одного із них на разі неможливо — що і є причиною проблем.

Говорити про "мінський процес" як про гарантію безпеки України - якої ми можемо позбутись, вийшовши із нього чи змінивши його локацію, теж якось не зовсім логічно. Адже Росія, порушивши анексією Криму Статут ООН і засадничі принципи міжнародного права, навряд чи почувається так вже зв'язаною як Мінськими угодами, так і переговорним процесом. Просто ситуація силового протистояння зайшла у точку, в якій подальша ескалація не вигідна на разі жодній стороні — та й по всьому.

Цікавіше з градусом українсько-білоруських стосунків, які ніби сильно постраждали після останньої зустрічі Лукашенка із Путіним в Сочі — і можуть іще більше постраждати від перенесення місця проведення переговорів.

Нещодавно українські споживачі помітили, що в Україні почав раптово і досить різко дорожчати зріджений газ. Помітна частина якого поставляється з Білорусі. Зважаючи на той факт, що більше третини українського ринку паливних матеріалів цього року поставлялась звідти ж, чимало співвітчизників припустили, що невдовзі подорожчання торкнеться і цих сегментів ринку. І, звичайно, мали рацію. Подібна прикрість трапиться якщо не до Нового року — то невдовзі після нього.

Але причина тут не в тому, що "Путін заборонив Лукашенкові продавати нафтопродукти Україні". Просто в російській адміністрації раптом помітили, що "маленький гешефт" президента Білорусі на реекспорті нафти і нафтопродуктів, закуплених в Росії на безмитній основі, небачено зріс, приносячи Мінську до 2 мільярдів доларів річного прибутку — і вирішили цей гешефт припинити. Зробивши хитрий податковий маневр, і ввівши замість мита податок на користування корисними копалинами, який білоруські НПЗ будуть примушені платити нарівні зі всіма іноземними покупцями. Поповнюючи спорожнілу російську казну.

Рівно ж як і Лукашенко поставляв нафтопродукти в Україну за сірими схемами не тому, що відчував відповідальність за долю українського народу — а тому, що робити це було найпростіше в силу географічної близькості України і звички нашиз бізнесменів не задавати зайих питань. При тому за експертними оцінками "білоруський бензин" (рідний брат "білоруських морепродуктів і пармезану", які прямували з Європи до Росії) був для України всього на 3-5 відсотків дешевшим від загальноринкової ціни (при тому закуповували нафту білоруси у Росії на 20 відсотків дешевше). Себто його зникнення, звичайно, буде неприємним сюрпризом — але навряд чи катастрофою для українського споживача.

Іще одним аргументом на користь погіршення українсько-білоруських стосунків стало відновлення переговорів про можливість створення у Бобруйську російської авіабази, яку вже один раз "майже починали" будувати у 2013-14 роках. Маючи 2300 кілометрів спільного з Україною кордону, Росія безумовно потребує Бобруйської авіабази на території неоднозначно налаштованого Лукашенка для підступного нападу на Україну.

Натомість у Мінську, судячи із попередніх дипломатичних маневрів, і самі побоюються російської бази, неодноразово відмовляючись таки погодитись на її будівництво.

А загалом, складається враження, що відсутність будь-якого прогресу на переговорах у Мінську призводить до того, що дипломати та особи, задіяні у процесі, починають відверто вигадувати можливості для пришвидшення цих переговорів. Чи розглядають їх як якусь "винагороду", яку Україна дає невдячній Білорусі.

Якщо, приміром, спецпредставник США по Україні Курт Волкер знаходить в собі мужність відверто визнати, що переговори із Сурковим наглухо заблоковані Росією, то, можливо, і українським дипломатам варто визнати цей простий факт — і не дорікати білоруським господарям. Які, звичайно, розплачуються за економічні преференції з боку Росії сервільним голосуванням в ООН, але нашим переговорам з Путіним, як не крути, таки не заважають.