Спроба Клімкіна: Чи переконає МЗС Верховну Раду дозволити подвійне громадянство

МЗС України, врешті, наважилось на радикальніші дії у конфлікті з Будапештом, що розгорівся довкола "берегівського інциденту". Зокрема, у четвер відомство планує направити до Будапешту ноту. В ній Україна проінформує про те, що угорський консул, який "роздавав паспорти" у Береговому, повинен покинути нашу країну.

Судячи з попередніх заяв очільника угорського МЗС Петера Сійярто, це призведе до дзеркальних заходів з боку Будапешта.

Яким буде подальший розвиток конфлікту — однозначно сказати складно. Але йти на якусь істотну конфронтацію українське МЗС, здається, не збирається. І навіть угорського консула висилає вкрай неохоче, тільки після чисельних спроб переконати Будапешт забрати того самостійно.

Можна по-різному оцінювати роль зовнішньополітичного відомства у цій ситуації. Можна поскаржитись на відсутність бодай якоїсь довготривалої стратегії протидії угорським "наїздам". Можна покепкувати із чисельних заяв міністра Павла Клімкіна про "нас в Будапешті не почули", які передували рішучим крокам. Можна поцікавитись, чому очільник МЗС, який декілька ще тижнів тому впевнено стверджував, що угорський консул порушив Віденську конвенцію про консульські зносини, наважився на його видворення з країни лише через три тижні після інциденту. Але все це — не більш ніж "супутні умови" конфлікту.

Суть якого, насправді, проста. В Україні діє закон про заборону добровільного набуття подвійного громадянства. Закон, в якого відсутні чіткі санкції за невиконання, і який не дуже добре співвідноситься з чинною Конституцією, яка взагалі фактично не розглядає випадків примусового позбавлення громадянства.

Чинне законодавче поле не дає інструментів для покарання десятків, якщо не сотень тисяч власників подвійного громадянства. Воно ж дає можливість угорцям заявляти, що вони "нічого такого" не порушують. І змінити це поле в бік введення покарань український парламент явно не поспішає. Про що яскраво свідчить цілий геологічний пласт із законопроектів (як мінімум трьох) на цю тематику, які роками блукають по комітетах — але до сесійної зали якось не поспішають.

Відомо, що парламентарі планують розглянути законопроект авторства "фронтовиків" (№5433), яким встановлюється відповідальність за подвійне громадянство. Зокрема, розширюються умови позбавлення громадянства: громадянство особи, яка добровільно набула інше підданство, припиняється автоматично. Крім того, біпатридів штрафуватимуть, заборонятимуть отримувати керівні посади, не допускатимуть до державної таємниці, їм не можна обирати і бути обраними, іноземці не зможуть укладати контракти для служби у ЗСУ. Тобто, уточняються ті речі, які і так були відомі, тепер їх хочуть чітко прописати в законодавстві. Шанси на проходження цього законопроекту досить значні.

Проте чинний міністр закордонних справ останнім часом явно пропонує придивитись до іншого варіанту. Зокрема, в своїх матеріалах для українських ЗМІ він настійливо пропонує оцінити не тільки недоліки подвійного громадянства — але і його переваги. Зокрема, ті можливості стосовно лобіювання вигідних для себе рішень, які Україні дасть надання громадянства діаспорним українцям, кількість яких у світі обчислюється мільйонами. Це якщо брати "старі" діаспори, в яких мешкають діти, внуки і правнуки тих, хто покидав Україну в першій половині ХХ століття — або й раніше.

Тим паче, що паралельно із цими діаспорами існує більш ніж мільйонна громада "заробітчан", частина із яких, на жаль, теж рухається в бік отримання іноземного громадянства — виключно задля спрощення життя в країнах, де вони і без того мешкають далеко не перший рік. Заборона на отримання ними подвійного громадянства їх не спинить — якщо за це не карають тих, хто постійно мешкає в Україні, то заробітчанам і поготів нічого боятись. Але навіщо штучно відштовхувати від батьківщини людей, які хочуть зберегти із нею зв'язки?

Звичайно, в нас збройний конфлікт із Росією — тому подвійне громадянство із цією країною є цілком неприпустимим. Але хто заважає прописати це у відповідному законі? Додавши, для різноманітності, реалістичні — але достатньо суворі санкції для порушників. А щодо угорських паспортів на Закарпатті — то навіть і з точки зору національної безпеки українській державі вигідніше офіційно знати, скільки (і яких) осіб отримало угорські паспорти, ніж продовжувати гратись в химерні "хованки" зі співробітниками угорських консульств.