Смерть ДРСМД: Чи зможе Україна накрити ракетами Москву

Розмови про те, що Україна — цілком теоретично — може розробити власні ракети середньої дальності, періодично точаться від моменту здобуття незалежності. Хоча, напевно, тільки військові експерти пам'ятають проекти тактичних балістичних ракет "Борисфен" та "Грім" початку 90-х, які так ніколи і не дійшли до фіналу навіть "паперової" стадії.

Але значно пізніше, в момент російсько-грузинської війни ці проекти навіть набули певної реалістичності — у вигляді розробок оперативного тактично-ракетного комплексу "Сапсан". Який, втім, теж не дожив до втілення в металі, "зарубаний" у 2013 році міністром оборони Павлом Лебедєвим.

І от в останні місяці розмови про ракети середньої дальності знову пожвавішали. При тому йдеться не тільки про модернізацію протикорабельної ракети "Нептун" (яка, в свою чергу, також є модернізацією радянської Х-35) — але і про створення нових, повноцінних ракет середньої дальності із радіусом дії до 1.5 тисяч кілометрів.

Однією з причин такого пожвавлення той факт, що договір про ракети середньої і малої дальності, укладений між США та СРСР в 1987 році, з вини Росії припинив своє існування — про вихід з нього оголосили як у Вашингтоні, так і в Москві.

Відповідно, перед Україною, яка з моменту утворення визнала всі обмеження озброєнь, підписані СРСР, тепер немає жодних перешкод у справі розробки власної ракетної зброї — поки в ній не буде ядерних зарядів, чи поки країна не почне продавати подібну зброю іншим країнам. Деталі стосовно юридично-правової сторони цієї справи добре описав у блозі для Аtlantic Сouncil колишній посол США в Україні Стівен Пайфер.

При тому, на думку чисельних українських експертів, те, що двадцять з гаком років назад збиралися зробити українські зброярі зі своїми "Борисфенами" та "Сапсанами", цілком може бути зробленим і зараз.

Україна впродовж не надто тривалого проміжку часу може отримати ракетну зброю з дальністю враження в 1-1.5 тисячі кілометрів. За великого бажання, реальним є розробити навіть міжконтинентальні балістичні ракети — але тут виникнуть міжнародно-правові заперечення.

Втім, окрім питання права і можливості, у цьому місці неминуче виникає питання доцільності.

Бо, з одного боку, подібна ракетна програма — навіть за наявності наукового і технічного потенціалу, буде вкрай недешевою розвагою.

Наприклад, розробка російських "Іскандерів" обійшлася, за різними даними у суму від 2 до 5 мільярдів доларів, а обладнання однієї ракетної бригади (12 пускових установок) обходиться в 250-300 мільйонів доларів США. Усе це доведеться купувати з чотирьох мільярдного українського військового бюджету. Який передбачає ще й ведення військових дій на Сході, і багато-багато інших потреб. Бо навіть якщо в нас буде декілька десятків — чи навіть сотень пускових установок ракет середньої дальності, це ніяк не посприяє зникненню російських військ з окупованих територій хоч на Донбасі, хоч у Криму. І за наявної ситуації на передовій доволі складно правдоподібно уявити, як саме можна використати оперативно-тактичну ракету проти скупчень живої сили противника, розташованих в окупованих українських містах.

Тому ідея "ракети, яка б долетіла до Москви", звичайно, тішить серця патріотів. Але потреба — і право — на використання таких ракет з'являться тільки в тому разі, коли російські ракети полетять, не дай Боже, до Києва. Якщо ж цього не трапиться — головний тягар війни так і залишиться на плечах піхоти в шанцях.