Союз Каїра і Москви: До чого призведе втручання Єгипту у лівійську війну

Вчора увечері єгипетський парламент одноголосно підтримав можливість відправки військових країни для виконання бойових завдань за межами Єгипту. Ні для кого не секрет, що це законодавче рішення є фактичною згодою законодавчої влади країни на відправку військ до Лівії.

Про намір втрутитися в лівійський конфлікт президент Єгипту Абдель Фаттах ас-Сісі активно розповідав іще в червні.

Коли стверджував, що "будь-яке пряме втручання Єгипту в Лівії розглядається в якості кроку, який наділений міжнародною легітимністю". З точки зору єгипетського президента, "це право засноване на необхідності захистити кордони Єгипту від терористичних угрупувань, допомогти лівійським братам у справі відновлення безпеки і стабільності, покласти край кровопролиттю серед лівійців як на сході, так і на заході, а також підтримати зусилля з припинення вогню і запуску всеосяжного політичного процесу під егідою ООН". Отак.

Якщо хтось не стежив за подіями в цій країні, то в Лівії з 2014 року йде війна. В ході якої мир в країні намагаються встановити міжнародно визнаний Уряд національної згоди зі Збройними силами Лівії, яких підтримують Туреччина, США, Катар, та, частково, ЄС. І Палата представників Лівії з Лівійською національною армією. Очільник якої, Халіфа Хафтар, ніби як перебуває в підпорядкуванні "представників", але в реальності поводиться як повноцінний диктатор. Цих підтримує Єгипет, Саудівська Аравія, Білорусь та Росія. Остання, до речі, активно намагалася маніпулювати Хафтаром, але, зрозумівши, що той хоче одноосібної влади над Лівією, а не ролі виконавця вказівок з Кремля, дещо "охолола" до свого протеже.

На додаток до двох основних сил і їхніх чисельних союзників є ще недобиті лоялісти Каддафі, місцеві племінні союзи, суданські бойовики та ПВК Вагнера (воюють за Хафтара), сирійські найманці (воюють за міжнародно визнаний уряд, спонсоруються і перевозяться Туреччиною, в окремих випадках – виходять з-під будь-якого контролю).

І от Каїр прийняв рішення втрутитися в цю криваву кашу, відправивши війська до Лівії. До речі, майже легітимно – оскільки Палата представників надіслала до Каїру прохання про подібний крок.

З одного боку, зрозуміти Єгипет можна. Оскільки, на відміну від більшості інших "лівійських миротворців", саме в Єгипту є довга лінія кордону з Лівією. З-поза цього кордону на єгипетську територію час від часу приходять дуже різні, і, зазвичай, озброєні люди. Яких Каїру логічніше було б нейтралізувати поза межами своєї території. Тому і державницький підхід у рішенні наявний.

Але оборона кордону – це тільки один з факторів, що підштовхує Єгипет до втручання у бойові дії. Серед інших – бажання підірвати вплив Туреччини, завдяки зусиллям якої уряду в Тріполі вдалося зупинити наступ фельдмаршала Хафтара і почати масований контрнаступ. А ще – завдати удару по товариству братів-мусульман. Чи то членом якого, чи то, принаймні, симпатиком є прем'єр-міністр уряду в Тріполі Фаїз аль-Сарадж. А також, в ідеалі, отримати можливість контролювати частину колосальних нафтових та газових багатств Лівії.

З іншого боку, в разі надто активної участі єгипетських військ у лівійській війні, їхнє зіткнення з турецькими та протурецькими силами, які контролюють захід країни та Тріполі, буде неминучим. Що може перетворити питомо громадянську війну на повномасштабний регіональний конфлікт, в якому зійдуться два регіональні лідери в особах Туреччини та Єгипту.

Тому, загалом, є причини підозрювати, що єгипетські військові вирушають до Лівії не для "бліцкрігу" і не для миротворчої місії в класичному розумінні того слова. Їхнє завдання – створити зону впливу вздовж кордону, за прикладом того, як та ж Туреччина "убезпечила" свій кордон з Сирією, взявши під контроль кілька десятків кілометрів території углиб сусідньої країни. На потужний лобовий удар по Тріполі Каїр, скоріше за все, не зважиться. В результаті єгипетський контингент стане іще однією з багатьох збройних сил, які "заблукали" у лівійській війні. Так само, як російські "вагнери" чи суданські горлорізи, протурецькі ісламісти чи які завгодно іще найманці.

Всім їм можна було б побажати успіху у справі взаємного знищення, до якого вони так прагнуть. Якби не мешканці Лівії, які, через "міжнародний конфлікт інтересів" на території їхньої країни вже шість років живуть у пеклі.