Смерть Глушкова: Скільки обійдеться Путіну мертвий друг Березовського

Незалежно від того, що стало справжньою причиною смерті Миколи Глушкова у Лондоні, реакція британського суспільства на цю подію демонструє, що у своїх стосунках Росія та Британія пройшли точку неповернення

Тарас Паньо

Колишній високопосадовець "Аерофлоту", а також близький особистий друг Бориса Березовського Микола Глушков був знайдений мертвим у своєму лондонському будинку. Смерть бізнесмена, який отримав у Великій Британії політичний притулок, розслідує антитерористичний відділ Скотленд-Ярду.

За чутками у ЗМІ, донька Глушкова Наталя, яка знайшла тіло батька, бачила на його шиї сліди удушення. Щоправда зараз невідомо, на що були схожі ці сліди — на суїцид чи насильницьку смерть. Британська поліція розслідує подію як "смерть з невідомих причин", стверджуючи, що сказати щось детальніше можна буде тільки після проведення ряду експертиз. Хоча за словами знайомих та сусідів Глушкова, на здоров'я він останнім часом не скаржився, і хоча й переніс операцію на нозі, її наслідки життю загрожувати не могли.

Натомість причин для складних стосунків між Глушковим та чинною російською владою — окрім справи про шахрайство з грішми "Аерофлоту", останній вирок у якій було винесено минулого року, але яка дотепер не завершена — було чимало.

Однією з них, наприклад, могло бути переконання Глушкова у тому, що Борис Березовський не покінчив життя самогубством, а був вбитий. Зараз, у світлі тотального перегляду справ про смерті противників Путіна в Британії, до цих заяв Глушкова — і його можливих свідчень у цій справі — могли прислухатись і у поліції.

Окрім того, вбитий мав серйозні бізнесові конфлікти з Романом Абрамовичем, якого звинувачував у шахрайському заволодінні його коштами.

На відміну від колишніх співробітників російських спецслужб, вбитих російськими ж агентами, Микола Глушков був чоловіком непростим, і, скажемо так, багатогранним. Хотіти його смерті могли дуже різні люди. Та й спосіб вбивства — якщо це, звичайно, було вбивство — виглядає далеко не таким демонстративним, як розправа з Литовченком чи Скрипалем. Хоча той факт, що і Березовський і Глушков, ймовірно, померли саме від удушення — добровільного чи не дуже — певним символізмом теж відгонить.

Втім, якою насправді була причина смерті Миколи Глушкова, стане відомо впродовж найближчих днів. Зважаючи на ситуацію, навряд чи цього разу ми матимемо "розслідування з відкритим кінцем", як це нерідко траплялось зі справами російських емігрантів в останні роки. Але декілька речей про її наслідки можна сказати вже зараз.

Той факт, що смерть розслідує антитерористичний підрозділ, про неї пишуть всі великі газети, а мешканці довколишніх будинків і вулиць ненастанно цікавляться в поліцейських, що охороняють дім Глушкова, чи не пора їм евакуюватись і чи не знайшли в квартирі радіоактивних речовин чи хімічної зброї, свідчить про певні моменти. Наприклад, про те, що Росія вже не сприймається британським загалом як екзотична далека країна з сумнівною історією і ще більш сумнівною владою. Росія сприймається як ворог, що становить реальну загрозу для британських обивателів.

У свою чергу реакція офіційної Москви на оголошений Терезою Мей ультиматум стосовно роз'яснення своєї позиції у справі отруєння Скрипаля та його доньки наочно демонструє, що про жодне "непорозуміння між державами" теж не йдеться. Теза "а ви спочатку переконайте нас у тому, що це ми вас отруїли", фактично озвучена в московському "контр-ультиматумі", залишає враження, що російське зовнішньополітичне відомство відверто знущається над британцями. Поводячись у цій ситуації приблизно так само, як після використання режимом Асада зарину проти мирного населення. Але англійська глибинка — це не Гута і не Алеппо. Прикро, але факт — два серйозних отруєння, і десяток-другий легких справлять у цьому випадку набагато більше впливу на події, ніж декілька років геноциду десь на Близькому Сході.

Тому британському уряду, який дотепер небезпідставно звинувачують в отриманні фінансування від російських лобістів, таки доведеться проявити рішучість в протидії Росії.

Оскільки зайва м'якість реакції цього разу буде сприйматися британським суспільством та опозиційними політиками не як "управлінська помилка", як то було у випадку з вбивством Литвиненка, а у зовсім інший спосіб. Як зрада національних інтересів. І з цією новою реальністю доведеться рахуватись як британським політичним елітам, так і керівництву Росії.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Світ