Сирійське приниження ЄС: Чому Путін відмовився зустрічатись з Меркель та Макроном

Сьогоднішня телефонна розмова російського президента Володимира Путіна з канцлеркою Німеччини Ангелою Меркель вийшла недовгою, а її інформаційний слід – і того меншим. Російські ЗМІ передрукували прес-реліз Кремля про те, що "за ініціативи німецької сторони" були "предметно обговорені питання сирійського врегулювання з урахуванням нинішнього загострення ситуації в Ідлібской зоні деескалації". Іще сторони висловили сподівання "на результативне проведення 5 березня в Москві російсько-турецької зустрічі на вищому рівні". І крапка.

А про що скромно промовчав офіційний прес-реліз – це про той факт, що російський президент, скоріше за все, під час цієї розмови відмовився від зустрічі з Меркель та Макроном і створення "нормандської четвірки по Сирії". З відповідною пропозицією одразу після останнього загострення в Ідлібі виступив представник кабінету міністрів ФРН Штеффен Зайберт, але, судячи з усього, пропозиція Москву не надихнула.

І рішення відмовитись від зустрічі практично одразу ж було ретрансльовано не тільки в приватній розмові, але й публічно – зокрема, прес-секретар Путіна Дмітрій Пєсков повідомив, що планів зустрічатися з європейськими колегами Путін не має, а 6 березня, коли ніби то мала відбутися запланована зустріч, російський президент буде зайнятий "роботою в регіонах".

Зрозуміти бажання європейських лідерів зустрітися з Путіним і обговорити ситуацію в Ідлібі, звичайно, не складно. Потік біженців з місця конфлікту, яким Туреччина відкрила транзитний коридор до Європи, вже став істотною проблемою для Німеччини та Франції – хоча сутички з біженцями поки що йдуть на південних кордонах ЄС.

Але ЄС наразі не має жодних можливостей для впливу на конфлікт в Ідлібі, який давним-давно перейшов із дипломатичної реальності в реальність військову.

Тому Путін охоче зустрінеться з Ердоганом, війська якого сьогодні збили черговий асадівський літак. Літак, до речі, був ніби як тренувальним L-39. Вочевидь, бойових літаків у Асада залишилось не так багато, і в Ідліб він їх більше не скеровує.

Путін, напевно, охоче поспілкувався б і з Трампом, який зараз приймає рішення стосовно ймовірного надання Туреччині засобів ППО в регіоні, які можуть взагалі "запечатати" небо над Ідлібом не тільки для асадівської "вінтажної" авіації, але й для всього, що має в регіоні Росія. Але Вашингтон на контакти з Москвою наразі не поспішає.

У Кремлі не проти залучити до переговорів й Іран. Зважаючи на той факт, що найбільш боєздатними наземними частинами та сирійському театрі воєнних дій, ймовірно, є саме іранські "іхтамнєти", дослухатись до позиції Тегерана доведеться й Анкарі. 

Натомість представники Європи, які відчувають на собі негативний вплив від ідлібської ескалації, але не мають жодних важелів практичного впливу на військову ситуацію в Сирії, є для російського президента явно не першорядними співрозмовниками. І все їхнє "глибоке занепокоєння " наразі нікого у Кремлі не цікавить.

А загалом, ця історія є дуже переконливою ілюстрацією того факту, що регіональне лідерство в сучасному світі за умов повної відсутності збройних сил, і навіть планів їх будувати, є штукою доволі примарною. В Москві розуміють, що наявні антиросійські санкції – це практично максимум того, що ЄС може протиставити Росії. Як розуміють і те, що до поки Меркель залишається на посаді, послаблення цих санкцій – без реального безпекового прогресу на Донбасі навряд чи буде всерйоз обговорюватися. А ні європейських ВПС, ні, тим паче, наземних сил, в Ідлібі немає. Тому й дослухатись до думки лідерів ЄС у Путіна немає жодного бажання.