Сила свідчень: Як розгляд українського позову до Міжнародного суду загрожує друзям Путіна в Європі

Яке б рішення не прийняв суд у Гаазі стосовно позову України до Росії у справі про фінансування тероризму, вся історія помітно ускладнить як роботу європейських друзів Путіна, так і життя “європрагматиків”, які воліють ігнорувати російські порушення міжнародного права

Відучора Міжнародний суд ООН розглядає справу про порушення Росією міжнародних конвенцій про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації.

Для широких кіл української громадськості вся ця історія не надто цікава. Надто вже складна аргументація задіяна в процесі. Надто довгі і не динамічні виступи у професорів права. В кращому випадку громадськість поцікавиться в кінці матчу — пардон, процесу - “хто виграв”. А якщо зважити на той факт, що фінал відділений від нас багатьма місяцями, і врешті решт все рівно “ніхто нікого не посадить” - то робота Міжнародного суду, можливо, найменш вдалий об'єкт для громадської уваги.

Хоча інтрига тут є, і немала. Під час публічних слухань, які цього тижня проходять у Гаазі, російська сторона робить все можливе і неможливе для того, щоби не допустити розгляду справи по суті. Оскільки якщо розгляд перейде до цього етапу, суду доведеться заслуховувати докази з боку України. А це — 17 500 сторінок. Які, звичайно, містять і експертні та юридичні оцінки. Але в переважній більшості складаються зі свідчень. Свідчень тих, хто постраждав від російських “порушень міжнародного права”. А простіше кажучи, зазнав катувань, переслідувань і утисків просто тому, що мав погляди, які не співпадали з точкою зору російської пропагандистської машини. А в деяких випадках і поглядів-то ніяких крамольних не мав. Просто опинився в неправильний час у неправильному місці.

Ці докази будуть слухати судді, представники преси і всі охочі. Потім — скоріше за все, більш ніж за рік — буде прийняте рішення. Яке, найбільш ймовірно, буде для Росії не надто приємним.

Проблема для Кремля в цій ситуації полягає в тому, що Міжнародний суд ООН — це не бюрократи з Ради Європи. Зарплатня суддів і утримання суду не залежать від російських внесків. І на прагматичні національні інтереси своїх країн суддям не те щоби байдуже — але надто ревно їх захищати, на шкоду об'єктивному розгляду справи, вони не стануть. Трибунал ООН в Гамбурзі, який зобов’язав Росію негайно звільнити українських моряків та дозволити їм повернення в Україну- яскраве тому підтвердження. І рішення Міжнародного суду, буде, скажімо так, правосудним. Щоб не говорити голосних і затертих прикметників на кшталт “справедливим”.

Але навіть незалежно від того, визнають Росію причетною до фінансування тероризму чи ні, вся ця історія є вкрай прикрою. При тому не для Росії чи Путіна, як то можна було подумати. Оскільки рішення міжнародних судових органів у Росії вже давно й офіційно визнані другорядними у порівнянні з російським законодавством, і все, що скажуть чи зроблять у Гаазі, не вплине на безпосередніх винуватців рівним рахунком ніяк.

А от для європейських “друзів Путіна” та “європрагматиків”, які вважають, що подальша ізоляція Росії “шкодить Європі”, все це не дуже добра новина. Бо повертати у ніби як демократичні інституції на кшталт Парламентської асамблеї Ради Європи представників країни, яку судять за фінансування тероризму, якось ніби не зовсім добре. І турбуватись, що російська делегація не візьме участі у виборах суддів Європейського суду з прав людини в той самий момент, коли цю країну обґрунтовано звинувачують в масованих порушеннях конвенції про ліквідацію всіх форм дискримінації теж виглядає трохи дивним.

Наразі складно сказати, чи вдасться європейським посадовцям та політикам декотрих країн Старої Європи досягти такої здібності абстрагуватись від реальності, щоб “не помітити” судового процесу в Гаазі. Але навіть якщо відповідь, на превеликий жаль, виявиться позитивною — то Росії це коштуватиме дуже, дуже немало.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна