Саміт ЄС та Азов: Як Європа губить ініціативу в протистоянні з Путіним

Саміт Євросоюзу завершився, за великим рахунком, без несподіванок. Санкції проти Росії будуть збережені — попри намір Італії та Угорщини заблокувати їх продовження. Нових санкцій проти Росії наразі не буде — попри бажання України, Польщі, країн Балтії та Великої Британії їх таки прийняти. У підсумковому документі немає ні слова про плани на розширення санкцій — попри зусилля Варшави, Лондона та Києва.

Європейська Рада висловлює "свою серйозну стурбованість" з приводу ескалації в Керченській протоці та Азовському морі і стверджує, що "не існує виправдання для застосування військової сили з боку Росії". Обіцяючи відреагувати на це застосування "посиленням підтримки України та постраждалих (від російської агресії — ред.) районів".

Ще "Європейська рада вимагає невідкладно відпустити всіх затриманих українських моряків, повернути кораблі та забезпечити вільний прохід всіх кораблів Керченською протокою", - як повідомив президент цього органу Дональд Туск. Знову-таки, ні словом не уточнивши, якими будуть санкції стосовно Росії за невиконання цієї "невідкладної вимоги". Таким чином, жодних нових політичних рішень стосовно українсько-російського конфлікту саміт не прийняв. Всі сказані у підсумкових документах слова — правильні й своєчасні. Єдине, чого в них немає — це навіть натяку на якийсь план протидії ескалації російської агресії.

Але надії на те, що подібні рішення будуть прийняті в досяжному майбутньому, близькі до нуля. Оскільки заблокували можливе розширення антиросійських санкцій, за вельми правдоподібними чутками, не тільки Будапешт чи Рим — але, в першу чергу, Берлін та Париж. Заклик США до Європи "взяти на себе більшу відповідальність за проблему з безпекою, що знаходиться лише за 200 миль від кордону Німеччини", чи то лишився не почутим. Та, ймовірніше, здався нездійсненним.

І зрозуміти лідерів ЄС ніби й можна. Союз переживає кризу управління, небачену з часів своєї появи. Уряди ключових країн союзу — Франції та Німеччини — зіткнулись з колосальним падінням популярності та загрозою з боку ультраправих. Внутрішньополітичні проблеми явно виходять у них на перший план. Велика Британія зависла в процесі химерного і вже цілком непрогнозованого Брекзіту. Італією керує група химерних проросійських популістів — при тому, всередині цієї групи, також наростають протиріччя.

Складається враження, що у ЄС наразі практично немає кому приймати стратегічні рішення стосовно тиску на Путіна - рівно як і немає кому їх виконувати. Інша річ, що розуміють це і в Москві — і не пропустять нагоди цим скористатись.

Тому українцям стосовно ЄС можна сподіватися хіба на чудо, але готуватись слід до того, що його не станеться. Бо навіть збереження єдиного антиросійського санкційного фронту є для німецької дипломатії немалим досягненням, далі якого Берлін, скоріше за все, наразі не піде.

Таким станом справ можна обурюватись чи дратуватись. Але краще сприймати його реалістично, бути вдячним за той внесок, який ЄС все ж здійснює у підтримку України, і більше розраховувати на власні сили та партнерів з-за меж океану. Які вже звикли рішучіше захищати свої інтереси в протистоянні з Москвою.