Зв'язківець із США: Навіщо Путіну підстаркуватий Сігал

Його було призначено спеціальним представником цього дипломатичного відомства з питань російсько-американських гуманітарних зв'язків.

Шлях Сігала до нової посади був некоротким і непростим. Ще у червні 2013 року на самміті G8 президент Росії Володимир Путін особисто просив президента США Барака Обаму призначити Сігала почесним консулом Росії в Каліфорнії і Арізоні. Проте американська сторона цю пропозицію чомусь не підтримала. Посол Росії в США Сергій Кисляк після того ще декілька разів піднімав питання про призначення Сігала в Держдепартаменті США – з тим самим результатом.

І от – немає вже Обами на президентській посаді, і G8, позбувшись Росії, знову стала G7, а Сігал нарешті потрапив в російський дипкорпус.

Для чого це Сігалу? Загалом, зрозуміло. Останній фільм, де він грав і який хоч якось помітила критика – "The Asian Connection" – побачив світ два з гаком роки тому. Не потрапивши практично у широкий прокат, заробивши "3 зірочки з 10" на IMDB і кілька розгромних рецензій у пресі. Наступних три шедеври Сігала виходили тільки на DVD, і згадувались переважно на сайті Rotten Tomatoes ("Гнилі помідори"). А що в актора залишилось з "попереднього", успішнішого життя – то це ціла купа позовів за сексуальні домагання, побиття та інші подвиги часів молодості, зрілості і "другої свіжості". Ці позови, перші з яких почались в 1991 році, а найсвіжіші датовані цим роком, закінчуються достатньо одноманітно – виплатою Сігалом істотних сум на користь жертв. Що, вочевидь, вимагає немалих коштів.

Звичайно, російське МЗС вже встигло заявити, що Сігала "найняли задарма", і жодної зарплатні він не отримає. А от про можливість російської сторони викуповувати свого "гуманітарного спец представника" із потенційної тюрми за дебоші та приставання у заяві дипвідомства Лаврова не йшлося.

Що дасть Росії це призначення – з політичної точки зору? Рівним рахунком нічого. Стівен Сігал – не Арнольд Шварценегер. До політичного бомонду він ніколи не мав жодного стосунку, займаючись айкідо і фільмами. Його популярність у США – яка, здається, ніколи не сягала там такої висоти, як на пострадянському просторі, остаточно згасла. Соціальні ініціативи Сігала впродовж останнього десятка років обмежуються кількома листами на захист тварин. Навіть тієї єдиної зброї, якою користуються "російські лобістки" на кшталт Анни Чепмен та Марії Бутової, у Сігала, якому вже без малого 70 років, теж зі зрозумілих причин немає.

То для чого Сігал Путіну? Навіщо "підгодовувати" давно вже списаного актора другорядних загалом бойовиків?

Відповідь на це питання лежить у двох площинах. Перше – раціональне – пояснення полягає в тому, що в покоління 40-50 річних росіян Сігал асоціюється із Заходом. Із тією західною поп-культурою найнижчого гатунку, яка заповнила піратські відеопрокати та відеосалони по російських провінційних підворітнях. І для них той факт, що Сігал все ще приїжджає до Росії, більше того – якось там ніби-то Росію десь представляє, є вельми приємним. Оскільки він означає, що Росія не перетворилась на СРСР періоду Брєжнєва. І це справді так. Бо генсек Брежнєв навіть в період найглибшого маразму не взяв би когось на кшталт Сігала на роботу до МЗС.

А інше пояснення виглядає ірраціональним – але може бути навіть ближчим до істини. "Правильним пацанам" із пітерської підворітні, які зараз і є російською елітою, завше хотілось бути небачено крутими. Могти всипати будь-кому і за допомогою кулака й пістолета дійти до будь-якої мети. Бути, як Стівен Сігал. І зараз, коли Росія за допомогою бойових дій зруйнувала свій вплив в Грузії та Україні, згуртувала проти себе Захід і примусила НАТО прокинутись і повернутись до активних дій, цим "пацанам" залишається одне. Купити собі підстаркуватого Стівена Сігала – і тим тішитись.