У Берліні домовилися пояснити Путіну в Нью-Йорку, чого коштуватимуть "мар'їнки та сартани"

Сьогоднішня берлінська розмова у форматі "трійки", на перший погляд, залишила більше запитань, ніж відповідей.

Сторони зустрілись, поговорили про загострення на Донбасі та заспівали мантру про мінські домовленості. Заявили, що полоненими треба обмінюватись, а газ по газогонах треба качати, а не перекривати. І розійшлись, задоволені собою.

Заяви за результатами вийшли відверто епічними. "Тристороння контактна група повинна працювати у своєму форматі і такий формат є правильним", сповістила канцлер ФРН Ангела Меркель. Такий підхід був би геніальним, якби Донбас атакували, приміром, французькі війська - а українці з німцями його обороняли. Чи навпаки. Насправді все трохи не так. І тристоронній "міжсобойчик" є потрібним для узгодження позицій, але на роль мирного формату якось не зовсім схожий.

Втім, як і слід було сподіватись, суть зустрічі у формі витоків для ЗМІ потрапила на публіку майже з тією ж швидкістю, що й офіційні заяви.

Телефонна розмова "трійки" з президентом Росії Володимиром Путіним була недаремною. В активі - попередня домовленість про зустріч лідерів "Нормандської четвірки" до початку або під час сесії Генасамблеї ООН.

Показовим є сам факт зміни місця зустрічі. Замість гостинного Мінську Володимиру Путіну пропонують зустрітись у Нью-Йорку. При тому зустрітись із Порошенком, Меркель та Олландом - хоча Путін ясно дав зрозуміти, що хоче говорити з Обамою. Який, в свою чергу, не менш ясно заявив, що в нього на Путіна немає часу.

При тому сам формат зустрічі - "на полях" Генасамблеї - демонструє Путіну, що переговорники - принаймні, їх європейська частина, демонструють не надто радикальну зацікавленість у самому факті зустрічі, по суті, переводячи її у формат "при нагоді". Захоче Путін говорити - добре, а ні - так все рівно на Генасамблею треба їхати...

Тим не менше, російська сторона не поспішає відмовлятись від такого "не царського" запрошення. Більше того, Пушилін починає розповідати, скільки користі могла б принести подібна зустріч.

При тому саме це - не до кінця заплановане і ніким до ладу не підтверджене зібрання нормандської четвірки в неозначеному майбутньому, гіпотетично, може стати реальним проривом у припиненні війни.

Тому що, з одного боку, в Європі трохи зрозуміли, як говорити з російським президентом. Чітко розроблений список санкцій, "цінник", який розповідає, у що Путіну обійдеться чергова військова авантюра, більше чи менше діє вже впродовж тривалого часу, залишаючи російському президенту простір для маневру у вигляді тактичних і безсенсових, хоч і кривавих, операції.

Ймовірно, що саме в такому ж стилі чіткого цінника - щоправда, ще і з залученням часової компоненти, Німеччина та Франція хочуть прописати виконання Мінську-2. Не міняючи нічого в суті угод, але узгоджуючи технічні і часові рамки їх виконання. І, заодно, визначаючи як санкції за невиконання - так і ймовірні послаблення антиросійських економічних заходів у випадку зразкової поведінки хворого. Без цих елементів майбутнє Мінських угод не проглядається ніяк. Його просто не буде. В разі ж введення розкладу реалізації, санкцій за невиконання і заохочень Росії за поступливість, певні шанси на успіх є.

Хоча все це залежить вже від російської сторони. Процес протверезіння від "кримнашу", безумовно, пішов. Але наскільки він успішний - і наскільки довго Володимир Путін готовий блефувати задля того, щоб виторгувати в "четвірки" максимум можливого, ми побачимо в кінці вересня. А поки будемо надіятись, що берлінський вояж Петра Порошенка принесе нам, хай і в майбутньому, не тільки щирі вітання з Днем Незалежності.