Для чого Рогозіну Велика Північна війна

Віце-прем'єр Росії Дмитро Рогозін, прізвище якого включено у санкційні списки, по дорозі до полярної експедиції прибув до адміністративного центру Шпіцбергена, відвідав російське селище Баренцбург і розташоване там підприємство "Арктикуголь". Формально візового режиму він при цьому не порушував, оскільки візи для відвідин Шпіцбергену росіянам, а також громадянам багатьох інших європейських - і не тільки - держав, не потрібні. Такими є умови Шпіцбергенського трактату, укладеного 1920 року. Цей самий договір також передбачає беззаперечний суверенітет Норвегії над полярним архіпелагом.

МЗС Норвегії заявив, що просить від російської сторони пояснень через таку поведінку російського "дипломата і дослідника". За словами представника МЗС Норвегії Фруде Андерсена, приїзд Рогозіна на Шпіцберген не порушив закон, проте був "прикрим" на тлі анексії Криму та пов'язаних з ним санкцій проти Росії. В перекладі з дипломатичної мови на людську - той факт, що на дверях до норвезького Шпіцбергену немає замка, не означає, що туди варто ходити людям, бачити яких норвежцям не хочеться.

На тому історія могла б і закінчитися. "Видатний дослідник" і спеціаліст по Арктиці, Місяцю і Марсу Рогозін з'їздив, куди схотів, а господарі сказали про його поведінку, що думали, при цьому в достатньо стриманій формі. Але не тут-то було.
Бо почувши що "наших б'ють", до справи долучився "безумний принтер" в особі російської Держдуми. Який повідомив світу, що Шпіцберген - це вільна економічна і політична зона, на яку не поширюється повний суверенітет Норвегії, тому й вибирати відвідувачів Норвегія не має жодного права.

Таку заяву зробив перший заступник голови комітету Держдуми Росії з міжнародних справ Леонід Калашников. Чаріним було й обґрунтування подібної точки зору - в якому "фахівець з міжнародних справ" не заморочувався договорами, міжнародним правом та іншими дурницями.

"Для Росії Баренцеве море і вся Арктика - це єдиний, по суті, вихід в два океани. Там ми нікому ніколи не повинні бути підзвітні. І в цьому сенсі Рогозін абсолютно правий, що зробив це, скориставшись юридичною колізією, і поставив у цьому сенсі ще раз певну кому по Шпіцбергену", - сказав Калашников.

У цьому поясненні прекрасне все без винятку. Від правосвідомості (це наш єдиний кудись-там вихід, тому ми його заберемо і ні в кого ні про що не спитаємось) до географічних знань (які не дозволяють, при всьому бажанні, пояснити, яким чином Шпіцберген заважає виходу Росії в якийсь океан). Ну, і "ще одна кома" в дискусії, яка була закрита 95 років тому, і яку не відновлював ні Сталін, ні Гітлер, не кажучи про "дрібноту" типу Брежнєва, - це теж привід для гордості нової російської дипломатичної школи.

Може, в Росії і справді є якийсь такий життєво важливий інтерес у цьому громадді скель посеред крижаного моря? Запідозрити подібне вкрай складно. Унікальний правовий статус Шпіцбергену дозволяє займатись комерційною та науково-дослідною діяльністю всім охочим. На острові і без того є російське поселення Баренцбург (з чарівним гербом, на якому зображено шахтаря в обіймах двох білих ведмедів). Останніх 10 років це поселення, де раніше видобували вугілля, займається однією справою - вимиранням: з майже 2 тисяч мешканців у 1990 році зараз залишилось заледве чотири сотні.

Два інших російських поселення на Шпіцбергені давно мертві. Більше з них, "поселення Піраміда", зараз законсервоване. В 1996 році літак, що віз місцевих мешканців з відпочинку на "великій землі", врізався в гору. Екіпаж і всі без винятку пасажири - 141 особа - загинули. Знайти нових охочих на заміну - за умов відсутності роботи і перебоїв з виплатою зарплати - не вдалося, і "Арктикуголь" був вимушений просто закинути це поселення, назвавши все "консервацією". Таким чином, Росія не в стані підтримувати навіть наявні на Шпіцбергені бази, але при цьому сумнівається у суверенітеті норвежців над архіпелагом.

Норвежців, які мають на острові 2 тисячі постійних мешканців і в рази більше туристів влітку, великий дослідний інститут, унікальне сховище з генетичним матеріалом 4 мільйонів земних рослин, сховане на глибині 120 метрів і здатне пережити ядерну війну, і ще масу достойних і цікавих речей.

З якоїсь точки зору, холодний і скелястий Шпіцберген був ідеальним місцем з позицій державного устрою. Демілітаризована територія, відкрита для наукової і комерційної діяльності всіх охочих - все це виглядало як щасливе майбутнє планети Земля. Але потім туди прилетів "ковбой Рогозін" - і все може змінитись. В аеропорті з'явиться візовий відділ, а потім, якщо заяви "удалого купца Калашникова" не будуть дезавуйовані, Норвегія, скоріше за все, засумнівається і в доречності демілітаризованого статусу.

А загалом, гучна сварка з Норвегією стала свого роду логічним завершенням російської політики в Арктиці. Після перетворення США на "головного ворога" Росії, після жорстких дипломатичних зіткнень з Канадою, яка вже почала активно фінансувати створення "арктичного спецназу", останній інцидент з Рогозіним остаточно підірвав стосунки і з Норвегією. Не те, щоб вони і до того булли надто теплими. Але відверта погроза норвезькому суверенітету від держави, яка не на словах, а на ділі довела, що здатна загарбувати чужі території, - це остання крапка в історії адекватних сусідських стосунків, куди вагоміша, ніж навіть божевільний Чілінгаров зі своїми батискафами і титановими прапорцями на Північному полюсі, який тепер є "продовженням російської землі".

При цьому сварка трапилась не через нафтоносний район чи важливий морський шлях - ні, через мертву скелю з невеликими запасами нікому не потрібного вугілля (яке й добували виключно для пароплавів, котрі на початку ХХ століття досліджували ті регіони). Схоже, російське зовнішньополітичне відомство, зрозумівши безнадійність зберегти хоч якісь адекватні стосунки з кимось із сусідів, просто дозволило всім без винятку посадовцям і народним обранцям самостверджуватись, хто як зуміє.

В будь-якому разі, зіпсувавши стосунки зі всіма без винятку європейськими сухопутними та морськими сусідами, Кремль фактично закрив "вороже кільце" довкола "обложеної фортеці".

Як довго протримається "фортеця Росія" - питання непросте. Особливо якщо зважити на той факт, що поки що гарнізон більше дбає про наявність ворога, а не про висоту мурів.