Сербський тріумф Лаврова: Чому Белград практично відмовився від вступу до ЄС

Останній візит очільника російського МЗС Сергія Лаврова до Сербії можна, без перебільшення, назвати блискучим успіхом.

"Я не бачу ближчою країни і близького народу для Сербії, ніж Росія і ніж російський народ, - заявив на зустрічі з Лавровим очільник сербського МЗС Івіці Дачич. - Багато хто сьогодні в світі намагається тиснути на Сербію - надати їй певні вигоди в обмін на проведення антиросійської політики, але Сербія ніколи не буде проводити антиросійську політику".

Після подібної заяви все, що залишається — це хіба поцілунок "взасос". Від цього Дачич утримався, але суті події це не міняє. Такого прийому не отримав навіть російський міністр оборони Сергій Шойгу в жовтні минулого року. Хоча привіз з собою "подаруночок" у вигляді 6 винищувачів МіГ-29, 30 танків Т-72 і 30 бронеавтомобілів БРДМ-2. Абсолютно безкоштовно, у знак дружби між двома братніми народами.

Якщо ж брати сухий залишок від цього красномовства, то він наступний. Як президент Сербії Александр Вучич, так і всі його підлеглі в один голос заявили, що Сербія ні за яких умов не введе жодних санкцій проти Росії.

Хоча не далі як два тижні тому комісар ЄС Йоханнес Хан назвав можливу дату вступу Сербії у ЄС (до 2025 року) — і чітко зазначив, що трапиться це лише в тому випадку, якщо Белград приєднається до режиму санкцій проти Росії.

Таким чином, белградський тріумф Лаврова виглядає фактично як формальна відмова Белграду від європейської перспективи.

Попри виданих у Гаагу національних героїв (які з точки зору трибуналу і здорового глузду були військовими злочинцями). Попри тісну співпрацю з НАТО і відмову від імперського реваншизму. Попри довгий і цілеспрямований рух до Європи та прем'єр-міністра — відкриту лесбіянку, яку в "рускому мірє" явно не зрозуміють.

Звичайно, сербсько-російська торгівля є вельми масштабною, і при тому динамічно зростає. Зокрема, за минулий рік товарообіг між країнами зріс на 16 відсотків, і склав у сумі більше мільярда доларів. З іншого боку, в разі вступу до ЄС, Сербія могла б легко скомпенсувати втрати від санкцій і припинення торгівлі. То чому ж Вучич зробив те, що зробив?

Відповідь, вільна від конспірології, насправді, напрошується тільки одна.

У Белграді були розчаровані тривалим періодом, на який відтерміновано вступ до ЄС, і кількістю вимог до змін в законодавстві та в багатьох сферах суспільного життя. Але рухатись до вступу в ЄС таки погодились.

А раптовий приступ сербсько-російської дружби — це не відмова Сербії від європейських перспектив. Це, скоріше за все, спроба здійснення "багатовекторної" політики у стилі Леоніда Кучми.

За найближчі роки Сербія потроху приводитиме своє законодавство у відповідність з вимогами Брюсселя. Тихо надіючись при тому, що вимога стосовно антиросійських санкцій до 2025 року, коли питання буде поставлено ребром, банально стане неактуальною. Ну, може Путін піде з Донбасу, може, він помре, а може, ЄС відмовиться від санкційної політики. Белград задовольнить будь-яка причина.

При тому Сербія увесь цей час отримуватиме ще й торгівельні преференції від Росії — і нові подарунки від Сергія Шойгу. Задля збереження "братерства народів". А там, поближче до можливого вступу до ЄС, на крайній випадок можна буде й "удар в спину" нанести — спільного кордону все-таки немає. А поки що обійми з Лавровом тривають. Як і часті навчання американських спецпризначенців з сербськими десантниками.