Селективна "безпека" Путіна: Чим допоможе Україні апеляція до Віденського документу ОБСЄ

Повідомлення очільника зовнішньополітичного відомства Дмитра Кулеби про те, що Україна скликає зустріч з Росією та всіма державами-учасницями Віденського документу ОБСЄ, на якій хоче обговорити переміщення російських військ вздовж наших кордонів та окупованому Криму, сенсацією не стало.

Особливо після того факту, що 11 лютого МЗС вже намагалось "активувати механізм зниження ризиків ОБСЄ", і зверталось з вимогою пояснити концентрацію військ на кордоні безпосередньо до Кремля.

За нормами розділу ІІІ-го отого самого Віденського документу Росія мала впродовж 48 годин надати точні райони проведення військової діяльності, повідомити дати її завершення, найменування, підпорядкованість, кількість військових формувань, які беруть участь у військовій діяльності, а також типи їх озброєнь та військової техніки. Всього цього, як відомо, не трапилось — запит було цілковито проігноровано. Замість відповіді лунали чергові заяви про "на власній території робимо, що хочемо".

То чи був сенс продовжувати наполягати на виконанні норми міжнародної угоди, яку Росія наразі грубо ігнорує — втім, як і багато інших угод? Відповідь на це питання однозначно позитивна.

Річ в тому, що висунувши ультиматум Заходу з вимогою "гарантувати безпеку Росії", "закрити двері НАТО" — принаймні, для України, Грузії та Молдови, і вивести війська НАТО зі Східної Європи до кордонів 1997-го року, Путін був змушений опиратися бодай на якусь міжнародно-правову норму. І оскільки договору про "зони впливу Росії на території колишнього СРСР" в міжнародному праві наразі не спостерігається, Путін апелював саме до документів ОБСЄ, які, серед іншого, гарантують неможливість "зміцнювати безпеку одних держав за рахунок інших".

При тому, зрозуміло, подібна апеляція має не надто чіткий характер — оскільки питання стосовно того, чи справді вступ України до оборонного альянсу аж так "підриває безпеку Росії", є доволі філософським. Втім, слабкість своїх юридичних аргументів Кремль підсилює у традиційний для себе спосіб — за допомогою пропагандистських ЗМІ та танків на чужих кордонах.

Натомість дії Росії ігнорують норми Віденського документу і є очевидним порушенням підписаних свого часу Кремлем зобов'язань. Що, гіпотетично, можна розглядати як привід для виключення Росії з числа учасників безпекових договорів ОБСЄ.

Звичайно, подібна ініціатива не буде ані простою, ані легкою в реалізації — оскільки чітко прописаних процедур такого виключення не існує в природі. Але надалі у випадку апеляції Путіна, Лаврова чи якого завгодно іще представника Кремля до того факту, що "НАТО загрожує Росії, а ми опираємося на норми ОБСЄ", буде знаходити логічну відповідь з боку як України, так і Заходу. Відповідь стосовно того, що Росія поставила себе поза межами договорів про колективну безпеку, відмовившись їх виконувати.