Санкції за "Північний потік-2": Як вплине на Україну конфлікт Трампа з Меркель

Інформація про те, що США готують санкції проти проекту "Північний потік-2", себто проти компанії - майбутнього власника цього газогону, а також всіх, хто інвестував в його будівництво та виступав у ролі підрядника проекту, періодично спливає на рівні чуток вже не вперше.

 Якщо вірити The Wall Street Journal, цього разу у Вашингтоні налаштовані серйозно. Більше того, питання "Північного потоку - 2" - одна із вкрай небагатьох із зовнішньополітичних проблем США, стосовно якої існує повний консенсус між обома головними партіями країни і чинним президентом Дональдом Трампом. Як лідери республіканців та демократів у новому складі Конгресу, так і господар Білого дому цілком впевнені в тому, що новий російський газогін робить Німеччину більш залежною від російського палива, і дає Володимиру Путіну додаткові важелі впливу на європейську економіку. Як неофіційно заявляв Дональд Трамп про ситуацію з Німеччиною і російським газогоном, "коли ми захищаємо вас від звіра - то навіщо ви його підгодовуєте?". Подібний консенсус робить прийняття санкцій не просто можливим, а вкрай вірогідним.

Цієї ж позиції дотримується і чимало європейських країн з числа традиційних союзників США. І навіть у Франції, яка тепер виступає тісним геополітичним союзником Німеччини, тільки після довгих умовлянь з боку Меркель погодилися залишити контроль над долею газогону у руках Берліну.

Натомість у Німеччині у відповідь на зриму загрозу санкцій навіть залунали демонстративні роздуми на тему того, чи не будуть американські обмеження проти німецьких компаній "агресією проти країни - члена НАТО". Це, звичайно, перебільшення. Німецькі компанії - наприклад, банки - неодноразово ставали об'єктами американських санкцій через ведення бізнесу з "підсанкційними" країнами. Але у тих випадках йшлося про мутні комерційні оборудки, а не про "справу честі" для чинного керівника країни.

Яка, звичайно, якихось публічних погроз Вашингтону наразі не озвучила, але й від підтримки та фактичного лобіювання російського газогону також не відмовилась. Подібна ірраціональна поведінка фрау канцлерін викликає природне питання стосовно майбутньої трансатлантичної співпраці у справі стримування Росії. Почавши "захищати німецький бізнес від агресії Вашингтону" Берлін, принаймні в теорії, може довести ситуацію як до повноцінної економічної війни зі США, так і до відмови від скоординованої політики стосовно Росії у питаннях інших економічних обмежень. Але реальних причин для хвилювання в цій ситуації, схоже, не так вже й багато, як у тому нас намагаються переконати російські ЗМІ. Чому є дві вагомі причини.

Перша з яких полягає в тому, що фрау Меркель, хоч і дбає про "економічну незалежність Німеччини від США", ще й дуже добре вміє рахувати. І чудово розуміє, що у випадку "лобового економічного зіткнення" зі США німецька економіка загубить в десятки - якщо не в сотні раз більше, ніж можуть втратити німецькі компанії від виходу з проекту "Північний потік - 2".

А другим моментом, який фактично унеможливлює масштабний конфлікт між союзниками через "Північний потік - 2", є той факт, що газогін є "пунктиком" саме фрау Меркель. Її позиція не має підтримки навіть у її власній партії - не кажучи вже про коаліцію. А розраховувати на допомогу "професійних адвокатів" Росії з числа, наприклад, куплених Путіним ультраправих Ангелі Меркель якось не з руки.

Тому обурення санкціями США проти російського газогону та німецьких інвесторів та виконавців його будівництва матиме у Берліні, швидше за все, виключно вербальний характер. Та й триватиме воно виключно до того моменту, коли Ангела Меркель чи Дональд Трамп, разом із їхніми неприязними особистими стосунками, стануть лиш черговим рядком у політичній історії Заходу. Чекати на що доведеться максимум два роки.