Саміт про минуле: Чому в Зеленського не вийшло європейського прориву

Саміт Україна-ЄС повторно зафіксував всі ті обіцянки, які сторони дали одна одній впродовж останніх трьох років

 

Від вчорашнього 21-го саміту українських та європейських посадовців ніхто, в принципі, не чекав на прориви. Чому сприяло чимало факторів. В першу чергу - той факт, що політична та посадова кар'єра більшості учасників заходу на займаних ними посадах стрімко добігає кінця.

Саміт готувало українське МЗС, яке наразі працює ніби під керівництвом виконувача обов'язків міністра Павла Клімкіна, який пішов у "політичну відпустку". У саміті з українського боку брали участь представники уряду, які цілком можуть втратити свій статус впродовж місяця. А з боку ЄС брали участь президент Ради Євросоюзу Дональд Туск - який покине посаду до кінця цього року, і президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер, якому на посаді залишатися добре, якщо місяць. І навіть Федеріку Могеріні - яка збиралася, але не змогла взяти участь у зустрічі через хворобу - скоріше за все, впродовж місяця змінить на посаді міністр іноземних справ Іспанії Жозеп Боррель.

Тому з усіх учасників саміту реальним гарантом прийнятих учора рішень залишиться лише чинний український президент.

Такий "прощальний" тон саміту наклав свій відбиток на його зміст. Сторони говорили здебільшого про те, чого їм вдалося досягнути - і обіцяли, що ці звершення буде збережено. Говорили про ефект від Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі - і обіцяли зробити все, щоб товарообіг та економічна інтеграція між сторонами тільки посилювалися. Тішилися успішним функціонуванням безвізового режиму. Говорили про "вагому і непохитну підтримку України Європейським союзом" - і про "важливість прискорення зусиль в боротьбі з корупцією".

У фінальній резолюції саміту було засуджено "очевидне порушення суверенітету і територіальної цілісності України внаслідок актів агресії збройних сил Росії" - але якихось інших шляхів боротьби з цим явищем, окрім закликів до Росії "поважати міжнародне гуманітарне право", запропоновано не було.

Іще, за ловами Зеленського на наступній прес-конференції, керівники Європейського Союзу запевнили його у продовженні санкцій проти Росії за анексію Криму і агресію на Донбасі. Але зважаючи на те, що термін повноважень цих керівників добігає кінця впродовж лічених днів чи місяців, сприймати ці обіцянки як гарантію на віддалене майбутнє, мабуть, не варто. І взагалі, планів на майбутнє у підсумковому документі саміту було вкрай небагато. Зокрема, Європейський союз підтвердив намір продовжити надання Україні позик в рамках програми фінансової допомоги. Наприклад, надати другий транш макрофінансової допомоги в обсязі 500 мільйонів євро. Але станеться це лише за виконання Україною низки умов - серед яких такі непрості моменти, як закон щодо протидії відмиванню грошей, радикальне реформування митної та податкової адміністрації, ефективна система перевірки електронних декларацій - та інші чудові речі, які, вочевидь, будуть створені іще не те щоб зовсім скоро. Тому заголовки про "ЄС виділяє Україні півмільярда фінансової допомоги", якими учора потішили читачів колеги, здається, іще дуже-дуже випереджають реальний стан справ.

А із реальної фінансової допомоги Брюсселю можна говорити про договір на підтримку енергоефективності в Україні з загальним фінансуванням у 100 млн євро, фінансування "Програми технічного співробітництва 2019 року", яка передбачає виділення 44 млн євро на реалізацію ключових реформ в Україні і імплементацію Угоди про асоціацію, та залучення додаткової допомоги Європейського Союзу для фінансування відновлення Донбасу - на 10 млн євро. На тому, здається, і все.

У вчорашній фінальній заяві учасників зустрічі не прозвучало жодного слова про якусь європейську перспективу для України. Не було закладено гарантій збереження санкцій - і створення механізму протидії російському дипломатичному реваншу. Не було оголошено жодного скільки-небудь амбітного проекту.

За великим рахунком, як би це не було неприємно новому президенту України, вчора зібралися представники попередніх політичних, урядових і дипломатичних команд з боку України і ЄС, щоб зайвий раз зафіксувати свої колишні досягнення. Що, звичайно, теж є справою потрібною. Але явно недостатньою для того, щоб можна було говорити про динамічне зростання стосунків між Україною та ЄС.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна