Русинський казус: Чому президент Чехії погано відпрацював замовлення Кремля

Історія із президентом Чехії Мілошем Земаном, який на початку вересня прийняв делегацію "карпатських русинів", що буцімто домагаються автономії в складі України, на сенсацію не тягнула від самого початку. Оскільки навіть цей достатньо скандальний політик, який нерідко виступає на користь російських інтересів і всупереч не тільки позиції чеського уряду та МЗС, але і звичайному здоровому глузду, цього разу убезпечив себе від критики принциповими зауваженнями.

Зокрема, "русинам", які, за їхніми словами, вимагають офіційного визнання в якості окремого народу і територіальної автономії у складі України, Земан пообіцяв обговорити це питання з президентом України. Але при тому не забув додати, що зміна системи централізації – виключно внутрішня справа України, втручатись у яку він не має ані права, ні бажання.

У складі "русинської" делегації, серед інших, був священик УПЦ МП Дмитро Сидор, який навіть у часи ультраліберального президентства Ющенка отримав термін за посягання на територіальну цілісність України. Щоправда, лише умовний. 

На зустріч "русинів" з чеським президентом у передбачувано негативний спосіб зреагували українські дипломати, і чеські ЗМІ "помітили" подію, здається, більше через цю негативну реакцію, аніж через бажання висвітлювати всі пункти із робочого графіку Земана. Зокрема, було опубліковано заяву посла України в Чехії Євгена Перебийноса, який наголосив, що "русинське питання – це не питання національності, а політичний проєкт, який в значній мірі підтримує, просуває і фінансує Кремль з метою дестабілізації ситуації в Україні, перш за все, на Закарпатті". Після чого вчора українське МЗС викликало чеського посла Радека Матулу для отримання роз’яснень з приводу того, з ким і навіщо зустрічається Земан.

За останні роки всі чеські дипломати стали справжніми експертами у справі дачі коротких пояснень на тему "Чому нашого президента не варто сприймати всерйоз". Наприклад, паралельно із русинським скандалом чеське МЗС пояснює вже цілому світу, чому заяви Земана про відкликання визнання Косово є маячнею. У подібному стилі відпрацював учора і пан Матула, який, за даними українського МЗС, "заперечив будь-які заклики з боку Чехії щодо русинської автономії у Закарпатті та підтвердив підтримку територіальної цілісності України в рамках міжнародно визнаних кордонів". На чому увесь інцидент, з зовнішньо-політичної точки зору, можна вважати завершеним. 

Очевидно, що "русинський проєкт" не викликає ентузіазму навіть в добрих друзів Путіна у Європі. І причини цього очевидні. Оскільки русинів в Закарпатські області в 2001 році нарахували аж 10 100 осіб, і в жодному з районів області їхня кількість не перевищує 5% від загальної кількості населення, говорити про можливість територіальної автономії якось не доводиться. А якщо врахувати той факт, що людей, які називають себе русинами, у Словаччині та в Сербії помітно більше, ніж в Україні (33 тисячі і 15 тисяч відповідно), і навіть в Угорщині таких є декілька тисяч, то і автономії слід створювати заледве не по всій Східній Європі. На що, звичайно, ніхто не піде. Саме із цієї причини "русинство" не стануть підтримувати ані угорці, ані будь-хто інший із зовнішньополітичних конкурентів Києва — окрім Москви, звичайно.

Зважаючи на подібну ситуацію, за якої вплив на світовій арені "русинам" не "світить", було би вкрай непогано, якби питаннями "карпатських русинів" опікувалося не тільки, а може навіть не стільки МЗС, яке в даній ситуації вже зробило все, що могло. Бо питання збереження місцевих етнічних традицій залежить від місцевої влади, етнографів та, можливо, Академії наук. А питання російського фінансування сепаратистських організацій — від СБУ та Міністерства внутрішніх справ. Мабуть, усім їм варт попрацювати так само добре, як і МЗС.