"Винести" божевільного: Коли голодні венесуельці розірвуть Мадуро

"Під видом гуманітарної допомоги, "гуманітарних конвоїв" на територію країни намагаються ввезти найманців та підтримку для озброєних противників уряду". Це пише не українська преса про російські гумконвої на Донбас. Це - російська преса про гуманітарні конвої до Венесуели. Мешканці країни, які самі тридцять років тому харчувалися американською “гуманітаркою”, тепер, напевне, єдині в світі “рішуче засуджують” спробу нагодувати венесуельців, і забезпечити їх бинтами, антисептиками і антибіотиками.

Недопрезидент Мадуро, збройні сили та поліція Венесуели дотримуються схожої думки — минулі вихідні пройшли в героїчних спробах зупинити каравани з їжею, які підступно крались до Венесуели здебільшого із сусідньої Колумбії — але також із моря. Декілька вантажівок з їжею навіть вдалося спалити, заодно поранивши дві сотні, та вбивши ще трьох-чотирьох опозиціонерів з числа тих, що намагались захистити їжу від армії.

Щоправда, і бійці армії спецпідрозділів зазнали чималих втрат. За даними колумбійської влади, близько 90 солдатів та поліцейських, скориставшись нагодою, накивали п'ятами в сусідню країну, подалі від чудес "Боліваріанської республіки". Звинувачувати їх у відсутності патріотизму чи здорового глузду, погодимося, важко. Наступним етапом, вочевидь, буде скидання гуманітарної допомоги із літаків — для громадян країни, які в себе удома перетворились на партизанів при окупаційному режимі Мадуро.

Хоча в чомусь, звичайно, мають рацію і прихильники режиму Мадуро, коли кажуть, що Венесуелу не нагодують кілька сотень — чи навіть тисяч тон заморської їжі. Для порятунку Венесуели, звичайно, потрібні більш радикальні кроки. На кшталт повернення країни до тих часів, коли у ній був один президент. І цей президент був не Мадуро.

Тому зіткнення довкола гуманітарних караванів — це живописний, але не ключовий момент політичних змін у Венесуелі. Ситуація у якій, схоже, зайшла у глухий кут. Мадуро зумів зберегти контроль над силовиками. І про це говорять не тільки його пропагандисти, але й венесуельські солдати та офіцери, які втекли в сусідню Колумбію (з якою, до слова, Мадуро розірвав відносини). Попри увесь таємничий вигляд лідера опозиціонерів Хуана Гуайдо, попри його “накази про допуск гуманітарної допомоги” - всі бачили, за ким іде армія. Ну, за вийнятком тієї її частини, що йде в Колумбію.

А США із союзниками поставили режиму Мадуро, економічний шах і мат. При тому участь у цій блокаді Венесуели бере не тільки Вашингтон, але й практично всі латиноамериканські сусіди Венесуели, яким набридло жити біля злегка божевільного диктатора з великою і відданою армією.

Надто довго в подібному стані ситуація балансувати не зможе — в країні, що останні три роки і так була напівголодною, невдовзі почнеться справжній голод. І громадяни цієї країни постануть перед простим вибором. Між революцією за будь-яку ціну — і масованою втечею за кордон, де ситий рай їм також не світить.

Надії на зовнішнє втручання — за умови збереження лояльності армії Венесуели Мадуро — практично немає. Гуайдо може вступати в “групу Ліми” - чи подавати заявку на вступ до НАТО. Але військову операцію проти Мадуро за подібних умов не почнуть ні Колумбія, ні Бразилія, ні США.

Тому вибір — як то завше й буває — залишається за народом Венесуели. Якому треба або видалити пухлину диктатури — що, не виключено, буде супроводжуватись всіма жахіттями громадянської війни. Із непередбачуваним, до речі, кінцем. Або покинути свою країну, залишивши Мадуро і вірних йому фанатиків будувати якийсь свій, абсолютно вже фантастичний державний проект. Час для цього вибору визначається кількістю продовольства на давно спорожнілих складах.