Газова війна: Як Путін "бурить" стосунки Анкари та ЄС

Той факт, що Росія вже віддавна використовує нафту та газ в якості специфічної "геополітичної зброї", новиною не є. Але впродовж останнього тижня спосіб і сфера застосування цієї "зброї" зазнали  змін.

Історія почалась із того, що впродовж останнього десятка років у східній частині Середземного моря було знайдено немалі нафтогазові родовища. А проблема полягала в тому, що більшість цих родовищ знаходилась у тих частинах шельфу, за які йшли гарячі територіальні суперечки. Які після віднайдення запасів газу стали тільки запеклішими.

Зокрема, через шельфові родовища конфліктують Туреччина і Кіпр, Туреччина та Греція, Ізраїль і Ліван. 

Перший із цих конфліктів з особливою силою розгорівся цього року, коли в Анкарі прийняли рішення почати розвідувальне, а згодом — і промислове буріння у водах, які явно є територіальними водами Кіпру, причому навіть не окупованої турками його частини. У відповідь на що протестувати почали як на Кіпрі, так, невдовзі, і у Греції та в ЄС.

Втім, в Анкарі більш чи менш успішно вдавали, що протестів не чують. Аж поки міністри закордонних справ країн Євросоюзу 15 липня, після чисельних попереджень, не ухвалили антитурецькі санкції.

Нічого особливого — було прийняте рішення про скорочення фінансових виплат Євросоюзу Туреччині та припинення переговорів щодо угоди про авіасполучення. Але в цьому місці в Анкарі таки образились, заявили, що "рішення ЄС жодним чином не вплинуть на рішучість нашої країни продовжити нафтогазову діяльність", і пообіцяли активізувати буріння. У відповідь на що у ЄС пообіцяли активізувати найближчим часом і санкції.

І от у цій непростій атмосфері міністр енергетики Росії Олександр Новак в інтерв'ю турецькому агентству Anadolu заявляє, що вважає за можливе співпрацю російських нафтових компаній і Туреччини на шельфі Східного Середземномор'я. "У російських компаній в Середземному морі є успішно реалізовані енергетичні проекти... Якщо з комерційної точки зору ці проекти будуть вигідні для всіх сторін, то російські компанії можуть прийняти рішення про співпрацю з Туреччиною в Східному Середземномор'ї", - констатує міністр. А оскільки інших нових проектів "в Східному Середземномор'ї", окрім як у водах Кіпру, Туреччина не веде, то двоякого трактування ця заява міністра не допускає.

При цьому російські експерти у сфері газовидобування констатують, що ані потужностей, ані можливостей, ані найголовніше — якоїсь радикальної потреби у реалізації такого проекту ключові російські газовидобувні компанії ніби не відчувають. Це наштовхує експертів на скромну думку про те, що заява Новака "має політичний, а не економічний характер". Простіше кажучи, він ретранслює бажання Кремля, а не потреби "Газпрому". Якому теж не сильно потрібна перспектива санкцій з боку ЄС, ясно обіцяна всім, хто захоче допомогти Туреччині бурити на конфліктному шельфі.

А додає всій цій історії шарму іще одна деталь. Російські протиповітряні комплекси С-400, які Туреччина придбала, побивши горшки із Вашингтоном і опинившись на порозі економічних санкцій з боку США, за чутками, будуть дислоковані й розгорнуті таким чином, щоби контролювати не тільки кордон з Сирією, але і небо над Кіпром.

Схоже, в Анкарі реально розглядають сценарій, за якого доведеться захищати свої бурові платформи від можливого удару з повітря.

Якщо зважити на той факт, що в Республіки Кіпр з власною авіацією не надто добре, можна припустити, що йдеться про конфлікт або з Грецією, або з ЄС, або ж з усім блоком НАТО. Членом якого Туреччина дотепер залишається.

Таким чином, ніхто ще достеменно не знає, є газ у достатній кількості на кіпрському шельфі, чи немає, і чи вигідно буде його добувати. Але тривіальна загалом суперечка за прикордонні ресурси стараннями російської дипломатії та ВПК поволі набирає рис ймовірного збройного конфлікту. І чомусь здається, що в Москві не надто сумують з цього приводу.