Розсудливий індіанець: Чому друг Путіна Моралес зрікся влади і чим це загрожує Росії

Президент Болівії Ево Моралес таки подав у відставку. Публічно озвученою причиною стало бажання припинити кровопролиття в країні, яке почалося після того, як Моралес у черговий раз "виграв" вибори – попри рішення референдуму, яке забороняло йому йти на четвертий термін, і попри той факт, що всі без винятку незалежні спостерігачі за виборами зафіксували чисельні порушення. На виборах Моралес ніби-то набрав 47,1% голосів, а його головний опонент, колишній президент Карлос Меса - 36,51%. При тому що за болівійським законодавством потрібна 10-відсоткова перевага одного суперника над іншим, щоби вибори завершились в один тур.

"Я йду у відставку, щоби наших братів і сестер, що працюють на державній службі, не продовжували переслідувати. Я дуже шкодую про цей переворот. Я хочу сказати вам, брати і сестри, боротьба не закінчена. Ми продовжимо боротьбу за рівність та за мир", - заявив Моралес в своєму зверненні.

Несподіваний приступ людинолюбства трапився з болівійським "незмінним" президентом після того, як в більшості великих міст країни почалися масштабні протести, а керівництво поліції та армії настійливо попросило Моралеса покинути свій пост. Що, загалом, не стало великим сюрпризом після того, як поліцейські перейшли на бік народу, а болівійські збройні сили провели повітряні і наземні операції для "нейтралізації" збройних угруповань, що діяли на користь президента Моралеса – але поза законодавчим полем Болівії. Крім самого Моралеса, у відставку пішли більшість його соратників: віце-президент Альваро Гарсіа Лінера, спікер палати депутатів Віктор Борда, голова Вищого виборчого суду країни Марія Еухенія Чоке, генпрокурор Пабло Дідеріх, та інші урядовці.

Тепер на країну чекають чергові вибори. І складно сказати, хто на них виграє: чи то "Незалежник" Карлос Меса, чи хтось із соціал-демократів чи націоналістів. Але шанси, що до влади прийде хтось із моралесового "Руху до соціалізму" – мінімальні. Можна по-різному ставитись до постаті Моралеса, який прийшов до влади на хвилі антиамериканських настроїв у Болівії, на хвилі бажання "побороти капіталізм", націоналізувати промисловість і видобуток, і "зажити в гармонії  природою" як Грета Тунберг. Але слід віддати йому належне – він, хоч і був другом Путіна, так і не зумів вибудувати справжню "вертикаль". Його "виборчий суд" вже рахував голоси, як треба – а от поліція і армія все ще вважали, що вуличні бої не прикрашають столицю, а неформальні озброєні пропрезидентські "бригади" – це порушення прав громадян. В результаті вийшло те, що вийшло.

І сьогодні політик, який іще чотири місяці тому обіймався з Путіним, готувався разом із росіянами добувати вуглеводні та літій, називав російський народ "братами", а капіталізм – "найгіршим ворогом людства", опинився поза грою. Можливо, його і справді арештують. Хоча більш ймовірно, що відпустять до Мексики, де Моралесу готові дати політичний притулок – все це не так важливо. В підручники болівійської історії він увійде як диктатор - але не як кровопивця. 

Більш істотним моментом є те, що повільно, крок за кроком, Південна Америка, яка була традиційним союзником спочатку Радянського Союзу, а потім – путінської Росії, рве зв’язки з Москвою. Найбільші країни регіону, Аргентина та Бразилія, після останніх виборів помітно "охололи" до Москви. Куба повільно, але впевнено дрейфує в бік нормалізації стосунків зі США. Режим Мадуро у Венесуелі тримається на російських грошах і багнетах– але не надто впевнено. Ера розквіту лівих ідеологій і великої дружби Латинської Америки з Москвою неухильно рухається до кінця.