Розлюбити Росію: Чи прозріє білоруська опозиція після переговорів Путіна з Лукашенком

Сьогоднішня розмова Володимира Путіна з Олександром Лукашенком не принесла жодних сюрпризів. Російський президент пообіцяв білоруському колезі державний кредит на 1,5 мільярда доларів. А також повідомив, що Росія залишається прихильною до всіх домовленостей з Білоруссю. В тому числі, підписаних в межах Організації Договору про колективну безпеку – у відповідності до яких Лукашенко може просити і отримувати військову допомогу із Москви.

Далі мова йшла про необхідність збільшувати товарообіг між країнами, а також посилювати зв'язки в оборонній сфері. Напевно, щоби протистояти "яструбам НАТО" біля білоруських кордонів.

Прокоментував Путін і протести в Білорусі. "Ми за те, щоб білоруси самі, без підказок і тиску ззовні в спокійному режимі і діалозі розібралися в цій ситуації і прийшли до спільного рішення", - зазначив російський президент.

У цьому, власне кажучи, теж не було нічого несподіваного. Володимир Путін ніколи не приховував того факту, що з його точки зору кожен авторитарний лідер має право робити з громадянами своєї країни практично все, що завгодно. Кремль жодним чином не заперечує факту наявності такого права і в Олександра Лукашенка. Який, на думку Москви, може "спокійно і без тиску ззовні" влаштовувати криваві побоїща в центрі столиці, калічити людей в катівнях "правоохоронних" органів, за вигаданими звинуваченнями кидати в тюрми опозиціонерів. Себто робити все те, що й сам Володимир Володимирович регулярно чинить з російською опозицією – благо, далеко менш чисельною, ніж білоруська.

Оскільки зустріч проходила у форматі персональної розмови двох президентів, Лукашенко не зумів потішити російських журналістів черговими барвистими перлами про американців, які із Польщі та супутників спостерігають за кожним його кроком. Все обмежилось сухуватими заявами для преси про те, що Росія і Білорусь "завжди будуть дружніми народами" – і глибокими подяками всім до цього причетним.

Очевидно, що сьогоднішня палка заява білоруської опозиції стосовно того, що саме противники Лукашенка "виступають за розвиток російсько-білоруських стосунків", а сам Олександр Григорович провокує "гуманітарну катастрофу", яка не піде на користь двостороннім стосункам, залишилась без уваги Кремля. І зреагувала на це поки що тільки Світлана Тихановська. Та й то –стримавшись від оцінки путінської підтримки Лукашенка.

"Я хочу нагадати Володимиру Путіну: що б ви не прийняли і про що б ви не домовилися під час зустрічі в Сочі — це не буде мати законної сили... Тому що білоруський народ відмовив Лукашенку в довірі і підтримці на виборах". Так ніби Володимир Володимирович і без неї цього не знав. "Я дуже шкодую, що ви вирішили вести діалог з узурпатором, а не з білоруським народом" – це і весь докір, на який очільниця опозиції, якій довелося покинути країну, змогла сформулювати російському президенту, що визнав Лукашенка легітимним, та пообіцяв йому фінансову та військову підтримку. Єдиний серед усіх країн регіону.

Наразі відсутні витоки про реальний хід розмови Путіна та Лукашенка, і чітко сказати, якою буде ціна "дружби між народами" для громадян Білорусі, поки неможливо. Може, йтиметься про перенаправлення білоруського експорту та імпорту з балтійських портів до портів російських. Можливо – про російські бази в Білорусі. А можливо – і про уніфікацію та подальшу інтеграцію податкової та банківської систем, що означатиме початок кінця білоруської незалежності. Хтозна.

Цікаво тільки, чи й після цього чудесного епізоду "дружби народів" показна лояльність до Кремля залишиться інтегральною частиною білоруського протесту – чи, все-таки, дасть тріщину. І білоруським опозиціонерам, що мужньо пройшли через кийки відморозків з ОМОНу, вистачить чесності й сили духу визнати, що режим Путіна – такий самий ворог всього вільного й живого, як і лукашенківські застінки.