Фантомні болі Росії: Навіщо Путін зруйнував "русскій мір"

Сьогодні прес-секретар російського президента Дмітрій Пєсков дозволив собі вдаритися в філософію. Розповідаючи про телефонну розмову між екс-президентом Росії, а нині заступником голови російського Радбезу Дмитром Медведєвим з главою політради української партії ОПЗЖ Віктором Медведчуком, під час якої останній, природно, скаржився на санкції, Пєсков раптом заговорив про "русскій мір". Який років десять тому був однією з улюблених тем для розмови Володимира Путіна.

Зокрема, Пєсков заявив, що Україна є "частиною русского міра". "Культурні зв'язки, історичні зв'язки, спільні корені (України і Росії- ред.) заперечувати було б великою дурістю", - сказав він. Явно натякаючи при тому, що саме таку "дурість" чинять сьогодні українці. Для тих, хто цього натяку не зрозумів, Пєсков заявив більш прямолінійно: в Україні існує "лінія на заперечення цієї спільності" "Але нам це не подобається", - так само відверто зазначив Пєсков.

При тому відповідаючи на питання про те, що Росія планує зробити для захисту цього самого "міру" від української "лінії на заперечення", прес-секретар Путіна зазначив, що Москва збирається діяти за допомогою "м'якої сили". Ну а далі  були байки про те, що Росія ніколи не користується способами, які суперечать міжнародному праву.

Ці тези були сформульовані і висловлені таким нудним і офіційним голосом, що мимоволі нагадали про "будівництво комунізму як спільну справу пролетарів всього Радянського Союзу". В аудиторії могла навіть виникнути підозра, що і сам Пєсков не дуже вірить в те, що війна з Грузією, анексія Криму, війна на Донбасі і люті політичні конфлікти, якими зі всіх боків оточені Росія разом із "братньою Білоруссю" – це і справді є результат використання "м'якої сили" на благо "русского міра". Якого, слід зазначити, наразі практично не залишилося – скільки б грошей не перерахував з російського бюджету Володимир Путін в однойменний фонд, який продовжує отримувати фінансування попри економічні проблеми Росії.

Можна по-різному визначати походження терміну "рускій мір". Властиво, його ідеологи намагаються приплести київських князів, історики говорять про тріаду "православ'я – самодержавство – народність" графа Уварова, політологи – про синкретичну ідеологію, розроблену Дугіним на самому початку 90-х років, релігієзнавці – про химерні доктрини "Третього Риму", вирощені в надрах Московського патріархату.

Але з якої б точки зору не взятися до справи, слід визнати, що найбільше до знищення цієї доктрини доклалася одна-єдина людина. Її звати Володимир Володимирович Путін.

Бо хочеться нам того чи ні, але 20, чи навіть 15 років тому доктрина "руского міра" була цілком жива і робоча. Москва таки була центром геополітичного тяжіння для багатьох пострадянських республік. Для пострадянських артистів та митців кар'єра в Москві була синонімом успіху. Росія була фінансово привабливою для провінційних олігархів, бізнесменів-початківців, і гастарбайтерів всіх мастей.

І тільки відмова від доктрини м'якої сили, відверта військова агресія проти Грузії та України, нехитра геополітична гра з молдовським Придністров'ям, загрозлива риторика і концентрація військ в Калінінградській області, які загрожують західнослов'янським державам – все це разом вилікувало сусідів Росії від будь-яких ілюзій стосовно "русского міра". При тому політичні та військові авантюри вдарили не тільки по політичних преференціях, але й по релігійних, культурних, і навіть мовних факторах близькості до Росії. Бо кого з бодай трохи притомних українських політиків, митців чи інтелектуалів може приваблювати Москва в її теперішньому вигляді? 

Доктрина "м'якої сили" і військова агресія – речі абсолютно несумісні. А в сучасній Росії, яка тримається виключно на багнетах вздовж кордонів, і на кийках ОМОНу всередині, розмови про "м'яку геополітичну силу" виглядають, прямо кажучи, утопічно.