Вибори на Росії: Початок трупного заціпеніння

Результати виборів до російської Думи та регіональних органів влади продемонстрували впевнену перемогу "Єдиної Росії". Частина якої, звичайно, вкинута в урни "авансом", частина накручена у веселих "карусельках", а частина  - і просто намальована. Втім, навіть якби вибори були чесними – "ЄдРо" б усе рівно набрало більше за всіх решту. 

Російські вожді потішились "стабільністю" і "кредитом довіри", який комусь там видало близько 40% населення.

Анексовані території – Крим, Абхазія – порадували Кремль високою явкою та високими показниками "партії влади". Всі решту виборів особливо й не помітили.

Подібний варіант проходження виборів означає тільки одне. Ніхто і нічого міняти в житті сучасної Росії не збирається. Якщо під "змінами" мати на увазі модернізацію суспільства чи економічні зміни, а не анонсоване "створення МГБ", звичайно. Наявний стан справ задовольняє і владу, яка дозволяє "Єдині Росії" і далі керувати країною, а на виборах спокійно кидати в урни пачки бюлетенів, і народ, який не збирається проти цього протестувати. Ну, а чим менше людей на виборах – тим простіше їх вигравати за допомогою "прикормленого" чи керованого сегментів електорату.

Так ця країна могла б і жити собі й далі, відтворивши на політичній карті світу химерну суміш СРСР, Російської імперії та Московії часів Івана Грозного. Але не вийде. Хоча б із тієї простої причини, що економічні резерви, накопичені за роки наддорогої нафти, швидко вичерпуються. Резервний фонд закінчиться навесні. Фонд нацбагополуччя (який, взагалі-то, є вже накопиченими грошима російських пенсіонерів, а не заначкою уряду – але кого то хвилює) – іще десь за рік. Все. Далі підуть невиплати зарплат. Вони, власне кажучи, вже пішли – хоча 3,5 мільярдів рублів в масштабах Росії це не так вже й багато.

І навіть зростання нафти на 5 доларів за баррель – купно з відміною санкцій Угорщиною та Грецією – мало що змінять в динаміці російської економіки, керованої не Путіним навіть – а полковниками з кількамільярдними заначками в порожніх квартирках.

Саме економічна, а не політична криза є реальною загрозою путінському режиму. Точно так само, як економічна загроза вбила, в сухому залишку, постбрєжнєвський Радянський Союз.

Оцінюючи міцність путінського режиму, чимало українських аналітиків робить помилку, дивлячись на ситуацію з української точки зору. Звичайно, в Росії відсутня реальна політична опозиція. Відсутнє громадянське суспільство. Відсутні опозиційні олігархи. Відсутня готовність вийти на вулиці. Відсутня будь-яка можливість змінити владу за допомогою звичних для українців механізмів чи сценаріїв. Але саме колосальна пасивність громадян і є найбільш вбивчим для російської влади фактором. Яка не збирається нічого змінювати чи реформувати, поки мовчить суспільство. А суспільство мовчить до того моменту, коли щось реформувати вже запізно. В такий момент система не гине у вогні й крові. Вона тихо розповзається, як добряче перегнилий труп.

Російський президент може створити МГБ. Може, при бажанні, створити ВЧК, продзагони, відростити вуса і навчитись палити люльку, набиту "Герцеговиною Флор". Але цього мало, щоб стати Сталіним. Бо якщо державою керує незмінна купка ситих і злодійкуватих нероб, для яких максимум можливої немилості – це відправка на нижчу посаду, то виходить не сталінський режим, а брежнєвський застій. З відповідним результатом.

І ніяка Нацгвардія з МГБ на чолі не врятує путінську вертикаль, коли бійцям внутрішніх військ затримають зарплатню за три місяці – а потім відправлять воювати з демонстрацією пенсіонерів, яким не платили місяців з вісім.

Бо навіть якщо Путін платитиме своїм "нацгвардійцям" до останнього – це  не завадить батькам-командирам роздерибанити платню задовго до того, як вона потрапить до солдатських кишень. І це не будуть підступи Держдепу. Просто в путінській Росії так заведено. У цьому її суть, сила і слабкість водночас.