Коли розвалиться Росія: Що зараз робить на Дону атаман Козіцин

Ряд вітчизняних і західних аналітиків останнім часом активно обговорює тему можливої дестабілізації соціально-політичної ситуації всередині РФ. На їхню думку, подібні процеси викличуть прояви фрагментарності суспільства, регіоналізму з відкритими тенденціями до сепаратизму в ряді суб'єктів федерації з наступним розпадом Росії протягом 5-10 років. Спробуємо розібратися в даній ситуації.

Дана стаття відкриває цикл публікацій, присвячених аналізу загроз розвитку сепаратизму в окремих регіонах, що входять до складу Російської Федерації.

Загальний аналіз ситуації

Акція «за федералізацію Сибіру», «Марш за федералізацію Кубані», «Сибірський марш» - всі ці гучні назви не покидали інформаційне поле України та пострадянських країн протягом серпня-вересня 2014 року. Частина громадських активістів Росії фактично вирішила підняти на слух ту тему, яка залишалася табу протягом більше 15 років. Враховуючи специфіку правового поля РФ, масове засилля пропаганди і контролю з боку спецслужб, сьогодні досить складно уявити собі картину, коли подібні заходи можуть увінчатися успіхом. Для цього не вистачає як політичної волі регіональних еліт Росії, так і консолідації національних меншин і регіональних еліт, оповитих, з одного боку, кремлівською пропагандою, з іншого - тотальним страхом перед ФСБ і МВС.

Однак поступово дана тема з'являється в ЗМІ. На наш погляд, це пов'язано з двома тенденціями:

Тенденція перша. Російські спецслужби, маючи досвід з розпалювання сепаратизму в Україні та Грузії, припускають можливість повторення подібних подій у суб'єктах федерації і автономних утвореннях в самій РФ. Для цього російськими силовиками можуть бути зроблені спроби по створенню підставних організацій для виявлення латентних сепаратистів і радикальних активістів.

Виявивши і нейтралізувавши подібні сепаратистські організації, ФСБ тим самим прагне мінімізувати можливі загрози, які можуть заявити про себе вже в найближчі роки. У даному ракурсі російські спецслужби цілком очікувано можуть видавати за дійсність факт появи ряду сепаратистських організацій, радикальних рухів і новоявлених регіональних політичних лідерів. Можемо припустити, що дані лідери громадської думки цілком реально можуть вести таємне співробітництво з силовиками. Мова йде про т.зв. принципи «підсадної качки».

У цьому руслі можна пояснити і появу відеозвернення від імені т.зв. «Армії визволення Сибіру», що з'явилося влітку 2014. Однак самі по собі «чекістські ігри» небезпечні для Кремля тим, що з ними можна загратися і дуже далеко зайти: процес може в майбутньому стати стихійним і некерованим. Прикладом можуть служити деякі «проекти» псевдонаціоналістичних організацій, які були створені Януковичем в період його правління, та пізніше стали однією з сил вже в боротьбі з його ж режимом.

Тенденція друга. Далеко не переважна кількість населення російських регіонів, що входить до різних суб'єктів федерації, в автономні округи або інші національні утворення у складі РФ усвідомило себе частиною т.зв. «руського миру». Незважаючи на тотальну пропаганду і великий відсоток унітаристських проявів у середовищі національних меншин РФ, існує не виявивша себе в активній політичній формі частина людей, що в цілому виступає не тільки за право на більш гідний спосіб життя, а й право на національне самовизначення.

У першу чергу це стосується неслов'янських і нехристиянських етносів, які проживають на Кавказі, в Карелії, в Туві, в Сибіру, в Татарстані та інших регіонах. Далі йдеться про слов'янський етнос, який виступає не стільки за відділення від Росії, як за реалізацію на практиці принципу бюджетного федералізму і розширення автономних прав у фінансовому відношенні. Ця тенденція рано чи пізно дасть про себе знати і буде справжнісіньким головним болем кремлівських керівників.

Негативний ефект від санкцій, мілітаризація економіки і суспільства, антивоєнні настрої, економічний спад - все це в сукупності є ідеальним середовищем для розвитку сепаратистських тенденцій. Найбільш небезпечним проявом це стане тоді, коли в гру вступлять і радикальні елементи, не пов'язані з підконтрольними ФСБ структурами.

Йдеться про «Хізб ут-Тахрір», «Імарат Кавказ», «Азатлик», націоналістичні рухи Кубані, Туви, Сибіру і Далекого Сходу. У сукупності це стане вибухонебезпечним «міксом» для режиму Володимира Путіна, уникнути якого за нинішньої агресивної зовнішньої політики практично не вдасться. Інше питання - чи призведе це в сукупності до розпаду РФ чи ні, - в цьому ще належить нам усім розібратися. Але очевидне те, що своєю авторитарною внутрішньою і зовнішньою політикою режим Путіна зайшов занадто далеко, і сам того не помічаючи, підготував середовище для дестабілізації ситуації в Росії як на політичному, економічному, так і на сепаратистському грунті.

Сама по собі проблема сепаратизму в Росії знаходиться в процесі повторного відродження після досить тривалої паузи. На даному етапі основне поле діяльності російських сепаратистів перенеслося в інтернет-мережі: спеціалізовані форуми та соціальні мережі.
Так, в соціальних мережах «ВКонтакте» і «facebook» сьогодні можна зустріти такі групи:

1. Сибірська республіка

2. Федеративная республіка Великий Урал

3. Калінінградська народна респубілика

4. Комітет пригноблених народів Росії

5. Вільний Дон

6. Вільний Калінінград

7. Уральська республіка

8. Сибірська республіка

Фігури Корчинського та Архипова

Певними специфічними характеристиками володіє прояв сепаратистських тенденцій на Кубані. У даному контексті можна говорити також про наявність таких груп, як «Російська автономія» або «Російська автономія Південний Фронт». У середині лютого 2014 року в публікації «Події в Україні: російський слід» автором даного матеріалу було написано про зв'язок цих «пабліків» з Дмитром Корчинським. Сам по собі Дмитро Корчинський - фігура суперечлива, за своєю суттю його можна вважати професійним провокатором, якого частина експертів України пов'язуює з роботою по дискредитації організації УНА-УНСО. Більше того, проекти, в яких брав участь Корчинський - «ВО«Соборна Україна» і «Руська Демократична республіка» - виявилися не більше, ніж штучної авантюрою Євгена Архипова, громадського діяча Росії, який, з одного боку, - пов'язаний з російськими спецслужбами, а з іншого - після того, як змінив стать і став називатися Машею Баст, - почав вести відкрито антиукраїнську риторику та громадську діяльність. Ця людина ще два роки тому клялася у любові до України та її незалежності, організовувала різні проукраїнські акції, але потім стала ініціатором справжнісіньких скандальних провокацій. Серед них - «Висадка на Кубані», «Український марш в Ставрополі» та ін., у чому йому безпосередньо допомагав згаданий Корчинський. У зв'язку з цим наведемо цитату з поста т.зв. Баст-Архипова, датованого 2 квітня 2014:

«Нам задають питання про діяльність Всеукраїнського Об'єднання «Соборна Україна». Я нагадаю, що Соборна Україна нами завжди розглядалася як Велика Русь - Соборна Русь від Сана до Зеленого Клину. Русь - це Київ - факт незаперечний. Ще в липні 2013 року нами була прийнята ідеологічна концепція Руського Глобального Соціалізму. В рамках цієї концепції Соборна Русь повинна стати стрижнем - першим кроком на шляху побудови нового державного утворення, нової суспільної формації. Мета - світ без кордонів і національностей. ВО «Соборна Україна» ми розглядаємо як дуже важливу платформу у реалізації нашої ідеї. Особливо хотіли відзначити, що події в Києві ми оцінюємо через призму нашої концепції, і виступаємо проти поширення споживацько-колоніального світу США, вважаємо цінності США примітивними і пережившими себе. Виступаємо проти встановлення НАТОвських та інших кордонів, що перешкоджають нашій соборності, які поділяють наш світ і наш народ, як ви пам'ятаєте, ми вважаємо себе частиною Києва і його світу, вихідцями якого ми всі є. Для нас пріоритетними є будь-які кроки, спрямовані на соборність, єдність нашого світу і еволюція від людини, що споживає до людини, що творить. З урахуванням тих кроків, які останнім часом зробив Володимир Путін, ми вважаємо правильним підтримати його ініціативу в частині інтеграційних процесів з Києвом, відновлення суверенності та незалежності нашого світу».

Наочно видно факт кремлівської політичної технології, яка, як громадський проект, реалізовувалася, починаючи з 2012 року. Виходячи з цього, ми плавно підходимо до наступного висновку. Ті сепаратистські процеси, в яких були і є задіяні Маша Баст (вона ж - Євген Архипов), Дмитро Корчинський і його організація «Братство» є блефом і складають основу першої тенденції, про яку ми писали раніше. Таким чином, якщо на території РФ стихійно виникають сепаратистські акції, в яких фігурують дві ці особистості, завжди потрібно мати на увазі, чиї «вуха» видно насправді в цій ситуації ... Як правило, вони грають на полі штучного розвитку проблеми сепаратизму в Кубані, Ставропіллі, Воронезької та Курської областей.

Марш за федералізацію Кубані

17 серпня 2014 в Краснодарі повинен був пройти «Марш за федералізацію Кубані» під гаслом «Досить годувати Москву!»

«Кінцева мета руху за федералізацію Росії - звести до мінімуму владу Москви, і повернути людям можливість правити на своїй землі, організовуватися і впливати на своє власне життя», - пояснив Петро Любченко, активіст руху за федералізацію Кубані.

Чого саме домагалися організатори акції, можна дізнатися в офіційній групі даного заходу: «Автономія від Москви дозволить жителям Кубані ввести регіональну складову податку на курортний бізнес; реалізувати своє конституційне право на власні, більш незалежні від центру органи влади і ліквідувати антиконституційну ситуацію, коли всі рішення приймаються в Москві урядом, де немає представників, здатних і охочих постояти за інтереси Кубані; захистити групи населення Кубані, права яких порушуються, зокрема, права етнічних українців, а також реалізувати своє право на федералізацію у відповідності зі ст. 1 КРФ і право на самовизначення».

Марш за федералізацію Кубані повинен був відбутися 17 серпня 2014 о 19.00 на Театральній площі Краснодара. Однак захід було зірвано. Організатори планували провести його у форматі народних зборів. Активісти збиралися роздавати листівки напередодні маршу. Але деяких з них затримала поліція. Зокрема, напередодні в Краснодарі була затримана Дар'я Полюдова.

Також 17 серпня 2014 р. в ряді міст РФ було анонсовано проведення інших акцій, які російською пропагандою прийнято пов'язувати з початком «розкачки» хвилі сепаратизму в самій Росії. Але чи так це насправді, ще належить розібратися ряду аналітиків.

Таким чином, старт сепаратистських акцій в Росії було зустрінуто силовиками з побоюванням і особливою обережністю, після чого російські силовики намагалися всіма способами зірвати його і нейтралізувати спроби його можливого повторення в осяжному майбутньому. Але що це було насправді: рука спецслужб чи зростання невдоволення, перша або друга тенденція, описані нами раніше? На наш погляд, це була саме друга тенденція, коли про себе дали знати громадські активісти, налаштовані на зміни і поліпшення способу життя у федеративній державі, економіка якої входить в стан хаосу, в політиці триває реалізація агресивного зовнішньополітичного курсу. З іншого боку, вступ у гру провокаційних рухів свідчить зовсім не про те, що з'явилися бійці, готові захищати Сибір, Кубань і боротися за свої права. На наш погляд, це є прикладом саме першої тенденції розвитку сепаратизму в РФ, коли російськими спецслужбами робляться спроби самим створити вогнище протесту, його очолити, виявити латентних прихильників і потім - просто нейтралізувати їх. Але, як ми вказували раніше, завжди є ризик того, що ситуація може вийти з-під контролю ...

Коріння кубанського сепаратизму

Корінням дана проблема сягає початку ХХ ст. Перші зародки сепаратизму з'явилися в середовищі націоналістичних груп козаків «Донського союзу націоналістів».

У період же Громадянської війни в Росії серед інших існувало незалежне «Всевелике військо Донське» на чолі з отаманом Петром Красновим, що виступав за створення держави «Південно-Східний союз». Велика кількість козачих організацій становила опозицію більшовикам, що привело в підсумку до масових репресій населення Кубані й Дону. Періодично спалахували повстання козаків, які відмовлялися підкорятися більшовицьких владі.

У роки Другої світової війни на території Кубані діяли «Кубанська повстанська армія», організація Андрія Шкуро і ряд інших структур, які виступили на боці нацистської Німеччини в боротьбі зі сталінським режимом за звільнення регіону від радянської влади.

Козачі республіки

Після падіння СРСР серед козачих організацій Південної Росії зароджується ідея зміни адміністративного статусу регіону. У 1991 р проголошуються «Верхньо-Кубанська Козача Республіка", "Донська Козача Республіка", "Терская Козача Республіка» та ін. 20 листопада 1991 у м. Новочеркаську дані козачі республіки об'єднуються в «Союз Козацьких Республік Півдня Росії». По суті, це було сепаратистське утворення, яке заснувало власні органи влади, вимагало особливого юридичного статусу, утворило т.зв. «Посольську станицю» в Москві з призначеним Послом для цієї місії. На підтримку сепаратистських республік 7 листопада 1991 виступило Друге Велике Коло Союзу козаків Півдня Росії, яке пройшло у Ставропіллі. У той час виник конфлікт між губернатором Кубані Василем Дьяконовим і козаками, які прагнули організувати вихід регіону зі складу РФ і утворити власну державу. Козаків звинуватили у спробі державного перевороту і дестабілізації Півдня Росії. Зусиллям російських спецслужб і зради частини місцевих еліт сепаратистські процеси було припинено.

Однак на цьому сепаратистські рухи в козачому середовищі Кубані й Дону не зникли. Виразником даних ідей була і організація «Донська козача республіка», яка виступає за розширення автономних прав регіону. Дана організація у своїй діяльності орієнтувалася на створення якогось прототипу конфедеративного державного устрою в рамках існування Росії із закріпленим положенням у Конституції. Лідером «Донської козачої республіки» є Олександр Юдін. У період 2009-2013 рр. за його ініціативи було проведено ряд акцій, в ході яких було озвучено за фактом ряд сепаратистських вимог. Так, під час т.зв. «Козачого сходу» в Армавірі, в березні 2010 р, за участю козачих організацій Кубані, Дону, Ставропілля і Терека Юдін виступив з радикальними заявами про створення «поясу безпеки до Тихого океану у формі відновлення козачих національно-територіальних утворень».

У той же час створюється інша сепаратистська організація «Козача кавказька лінія», лідером якої було обрано отамана Юрія Чурекова. Не дивлячись на загравання з владою і церквою, позиція щодо автономії козаків Чурекова залишається неоднозначною.

На цьому полі також з'являється постать Миколи Козіцина, з приходом якого починається поступовий спад сепаратистських тенденцій в козачому середовищі. Для повного нівелювання проблеми козачого сепаратизму російські спецслужби влітку 2014 організовують відправку козачих угруповань на територію Луганської та Донецької областей. По прибуттю в регіон козаки створюють бандформування, активують свою діяльність в т.зв. «ЛНР» і «ДНР». Поступово козаки за фактом перетворюються в типових бойовиків, які, діючи спільно з донбаськими сепаратистами, почали займатися мародерствами, пограбуваннями, вбивствами і рекетом.

Організація «Донська Республіка» повністю дискредитує себе участю в проекті російських спецслужб по окупації території українського Донбасу. Польові командири козаків вступають в конфлікт з лідером луганських сепаратистів Ігорем Плотницьким. Протиріччя були викликані боротьбою за контроль над контрабандними поставками вугілля на територію України і Росії. Вступ у конфлікт Владислава Суркова на стороні Ігоря Плотницького призвів до поразки угруповування «отамана» Миколи Козіцина, видворенню польового командира на територію РФ з подальшими арештами та актами «зачистки» підконтрольних главі «ЛНР» бойовиків. Після цього почався відтік незадоволених представників козачих бандформувань назад, на територію Дону і Кубані. Навчені воювати, грабувати і вбивати, члени бандформування «Козача національна гвардія» активно критикують не лише керівництво т.зв. «ЛНР», а й російську владу. Тепер у разі дестабілізації ситуації в Москві, дане крило козаків становить загрозу і для політичного режиму кремлівської еліти. Припускається можливість участі даних груп бойовиків в сепаратистських процесах на Кубані і Доні.

Інші прояви сепаратизму

Окремим елементом сепаратистської діяльності залишаються згадані раніше соціальні мережі. Насамперед, йдеться про соцмережі «ВКонтакте» і «Живой Журнал», де, приміром, з'являлися різні рухи на зразок «Донської повстанської армії». Від імені ДПА звучали заяви про повалення чинної російської влади, відділення від Росії і освіту Донської держави. Віртуальні активісти ДПА виступали за необхідність створення збройних осередків повстанців у боротьбі проти федеральної влади. Однак сьогодні існує думка, що явище ДПА може бути спланованою провокацією ФСБ, розрахованою на вичислення і обробку потенційних прихильників сепаратизму в зазначених регіонах. У даному випадку мова йде про другу тенденцію розвитку сепаратизму.

Незважаючи на численні спроби регіональних еліт, Центру і спеціальних служб РФ дискредитувати ряд козачих організацій, які виступають за автономію Кубані й Дону, їх потенціал при цьому не зменшується, не дивлячись на зворотні заяви російських ЗМІ. Скоріше доводиться говорити про те, що даний актив йде в підпілля, готуючись активізуватися в той період, коли в Росії визріє для цього більш сприятливе середовище. Тому питання козачого сепаратизму не вичерпало себе, а знаходиться в законсервованій стадії, чекаючи на точку біфуркації, яка і відкриє йому шлях до подальшого розвитку.

Підсумки

З одного боку, невдоволення федеральною політикою Кремля починає набирати обертів в деяких регіонах Росії, з іншого боку - російські спецслужби самі прагнуть очолити дані процеси, щоб зробити їх керованими і контрольованими.

Певну загрозу для Кремля після участі козаків у складі бандформувань донбаських сепаратистів становлять бойовики «Козачої національної гвардії» і Козачого союзу «Область війська Донського». Частина членів даних незаконних збройних формувань є громадянами РФ. Отримавши досвід участі у збройних і злочинних діях на території українського Донбасу, дані угруповування в потенційному майбутньому можуть приєднатися до радикально-екстремістських груп сепаратистів Кубані й Дону. Останнім часом продовжується відтік даних бандгрупп на територію РФ.

Незважаючи на жорсткість кримінального законодавства у сфері боротьби з сепаратизмом, на активну протидію російських силовиків різним сепаратистським організаціям і рухам, сепаратистські тенденції в Російській Федерації не зникли. Більше того, сьогодні прийнято говорити про те, що вони знову плавно починають набирати обертів. І заслуга в цьому належить самому Кремлю, який показав їм безкарний досвід Криму, т.зв. «ДНР» і «ЛНР». Володимир Путін сам відкрив «Скриню Пандори», яка може привести РФ до сепаратистського хаосу, бо натхненні досвідом донбаських сепаратистів радикальні козачі угруповування Кубані або, скажімо, Дону, захочуть повторити щось подібне вже в своєму регіоні. І невідомо, хто ще вийде переможцем з цього протистояння: Кремль чи російські сепаратисти.