"Мовна" погроза Угорщини: Яких поступок від Зеленського хоче Орбан

Той факт, що ухвалений у четвер Верховною Радою закон про мову не потішив главу МЗС Угорщини Петера Сійярто, напевно, не здивував нікого. Хоча, з формальної точки зору, новоприйнятий документ принаймні частково реалізує рекомендації Венеціанської комісії щодо врахування інтересів національних меншин.

Зокрема, відтермінування змін, які передбачають отримання освіти у середній та старшій школі тільки державною мовою, до 2023 року, таки було прописане. А норма про те, що мовою ЗНО також має бути державна, крім іспитів з іноземних мов, і взагалі пермістилась у часі до 2030 року. Не зважаючи на все це, Сійярто наголосив, що український закон про мову порушує права угорської меншини і "відображає бачення президента Петра Порошенка". Який, на думку угорського міністра, просував антиугорську політику. "Однак українські виборці переважною більшістю вибрали іншого президента, Володимира Зеленського, і покінчили з ерою Порошенка", — констатував очевидне Сійярто. І додав недвозначні сподівання на нового президента, який "на основі взаємної поваги і бажання знайти рішення" зможе "прояснити ситуацію з законами, що зачіпають права угорської громади". Жодних конкретних претензій до новоприйнятого закону, окрім його "антиугорської" спрямованості, Сійярто не озвучив. Що і не дивно, зважаючи на факт, що фінальної версії документу ще не опубліковано.

Втім, угорську сторону ця фінальна версія, можливо, і не надто цікавить. Це бюрократи з ЄС чекають на остаточну версію закону, до якої впродовж кількох тижнів було внесено дві з гаком тисячі правок, для того щоб якось її ретельно аналізувати і виробляти рекомендації для України у випадку, якщо українські депутати в поспіху щось зробили не так. Натомість угорська сторона підходить до проблеми філософськи, а не юридично. І ця філософія проста. Якщо дотепер етнічним угорцям в Україні можна було фактично не знати української мови, то всяка спроба примусити їх цю мову вивчити є "звуженням їхніх прав". А права звужувати не можна. І крапка.

При тому, що якогось високого практичного сенсу в цьому протистоянні, насправді, немає. Знання української мови не зупинить етнічних угорців від отримання угорського громадянства, регулярних поїздок на історичну батьківщину і думок (нерідко — успішно реалізованих) про можливість еміграції. Оскільки всі ці речі стимулюються не потребою вивчати українську мову чи її відсутністю, а радше економічними та світоглядними причинами. Але боротьба за права етнічних угорців у чужій країні — надто вже зручний інструмент для досягнення внутрішньополітичних цілей, аби орбанівські популісти отак взяли — і від нього відмовилися. Тому що і як би не приймали на цю тему українські депутати - Петеру Сійярто, схоже, доведеться прийняте критикувати. Слідом за Машею Захаровою, яка встигла облаяти свіжий закон навіть швидше за угорців.

Втім, вся специфіка ситуації з Угорщиною не повинна затуманити ще два моменти, пов'язаних з українським законодавчим процесом.

Звичка приймати закони "з коліс", а поправки — заледве не з голосу, звичайно, є частиною нашої історичної традиції ще з часів славної "конституційної ночі". Але в звичайних умовах важливі юридичні норми, можливо, варто було би трохи краще готувати до прийняття.

І перевірка подібних "чутливих" законопроектів у Венеціанській комісії — це не "низькопоклонство перед Заходом", якого так боялись в СРСР. Це можливість задарма отримати високоякісний юридичний аналіз законопроектів, що приведе до підвищення їх якості і зменшення кількості поправок, які доведеться вносити пост-фактум. Звичайно, ці дві практики не примусять угорське МЗС полюбити наш закон про мову — жодним чином. Але їх використання посто дозволить Верховній Раді краще робити свою роботу. Ну і зайвий раз продемонструвати ЄС, що Угорщина — це шпичак в незручному місці. Як для Брюсселю, так і для Києва. Спільні проблеми зазвичай зближують і людей, і держави.