Римські провокації: Чи зможуть італійські "сепари" запустити відродження Європи

Італійський уряд, що прийшов до влади на початку червня, і складається з представників популістських партій "Рух 5 зірок" та "Ліга" (за винятком "політично нейтрального" прем'єра Джузеппе Конте), від самого початку був скептично налаштований до європейських перспектив своєї держави.

І якщо часто повторюваним під час кампанії приводом до євроскепитицизму була проблема мігрантів, то ще однією, помітно реалістичнішою причиною нелюбові між італійськими популістами та ЄС були питання щодо фінансової політики та адміністрування євровалюти.

З одного боку, після свого призначення міністри нового уряду відмовились від ідеї вийти із зони євро "вже і негайно". З іншого боку, питання про те, що сьогоднішня фінансова політика ЄС є важкою і несприятливою для Італії, з повістки дня нікуди не поділося.

І певні причини для суперечностей між італійським урядом та ЄС щодо кредитно-фінансової політики таки існують. Штука в тому, що конкурентоспроможність італійських товарів, привабливість цієї країни для туристів, а відповідно, і рівень життя багатьох італійців, що працюють на малих та середніх підприємствах традиційно залежали від девальвації італійської валюти. Яка зараз, через вкрай жорстке регулювання кредитно-фінансової політики національних урядів європейським Центробанком є фактично неможливою. Що спрощує життя адміністраторам, але сильно звужує можливості для маневру економік на кшталт італійської. Все це призвело до того, що ВВП на душу населення в Італії за роки обігу єдиної європейської валюти фактично не збільшився.

Що саме послужило тому причиною – жорсткі й "неправильні" регуляції, небажання італійських урядів активніше займатись залученям іноземного фінансування, чи, може, масова міграція італійців у країни з більш розвинутою економікою, але наслідок один – у Риму є значні проблеми, у яких уряд звинувачує європейську валюту.

Наразі якісь різкі політичні рухи – на кшталт творення нового загальноєвропейського націоналістичного блоку для виборів у Європейський парламент 2019 року, чи можливого "геополітичного адюльтеру" Італії і переходу її під "парасольку" США залишаються на разі сумнівними проектами.

Тим паче, що й стосунки італійського популістського уряду з Вашингтоном також далекі від ідеальних. Причина протиріч лежить, в першу чергу, у оборонній площині – жорстка вимога Вашингтону щодо обов'язкового спрямування як мінімум 2% ВВП на потреби оборонного бюджету не викликає у Римі бурхливого захоплення, хоч обіцянку "розглянути" її новий італійський міністр оборони Елізабет Трента ніби й дала. При тому у Римі всерйоз збираються скоротити участь італійських підрозділів в операціях НАТО по всьому світу – в першу чергу в Афганістані. Що вже не викликає жодного захоплення у Вашингтоні.

Але незадоволення Риму монетарною компонентою політики Європейського Союзу є цілковитою реальністю, з якою як Брюссель, так і Берлін з Парижем вимушені рахуватися.

І виходів із цієї кризи, насправді, може бути тільки два. Або пом'якшення фінансових регуляцій, заведених у зоні євро, або вихід Італії із зони єдиної валюти – і повернення до використання власної ліри. Ні, насправді, існує іще й третій вихід – намагання Берліну й Парижу насильно втримати Рим в рамках наявних обмежень. До такого виходу нерідко й схильні вдаватись бюрократи в складних ситуаціях. Але все це призведе тільки до зростання впливу і радикалізації наявних популістів – або ж до появи нових, іще жорсткіших аналогів "Руху 5 зірок" та "Ліги". І за таких умов незадоволення фіскальною політикою (яка, як не крути, вибудовується в ЄС на користь Німеччини та Франції) призведе до розчарування італійців у європейському проекті загалом – із наступними найнеприємнішими варіантами розвитку подій. Натомість пристосування політики євро зони до потреб Італії допомогло б ЄС створити модель, використати яку цілком можливо і в інших країнах союзу, де економіка схожа на італійську. Якою буде відповідь Німеччини та Франції на тиск італійського уряду – покажуть вже найближчі тижні. Від цієї відповіді, без перебільшення, залежить майбутнє Європейського Союзу.