Реанімація "Мінська": Чому "мирний план" Сайдіка помер

Реакція на план австрійського дипломата, який намагався конкретизувати умови виконання Мінських домовленостей (при тому в не найкращий для України спосіб), свідчить про те, що просуватись у виконанні цих домовленостей зараз не планують ні в Москві, ні в Києві, ні в анклавах сепаратистів

Тарас Паньо
Журналіст відділу міжнародної політики
Реанімація "Мінська": Чому "мирний план"…

План врегулювання україно-російського конфлікту на Донбасі, запропонований спецпредставником чинного голови ОБСЄ в Україні та у Тристоронній контактній групі Мартіном Сайдіком, проживши неповну добу, здається, помер. До плану з відвертими сумнівами поставились в Україні, його назвали різними нехорошими словами московські експерти, і навіть "посадовці" із сепаратистських анклавів закликали поважного європейського дипломата "не ставити під загрозу свою професійну репутацію" різними вигадками.

Суть плану Сайдіка - загальновідома. Дипломат пропонує створити спільну місію ОБСЄ та ООН, яка забезпечить проведення виборів, при тому ООН сконцентрується на організації виборів та гарантуванні безпеки учасникам процесу, а ОБСЄ - на контролі прозорості. В якості "пряника" для "Л-ДНР" Сайдік пропонує створити Агентство з реконструкції Донбасу, аналогічне установі, яка раніше діяла на Балканах. При тому виконання плану заплановано затвердити як на новій зустрічі нормандської четвірки, так і в парламентах України та Росії.

Новий план Сайдіка і в Києві, і в Москві, і навіть у Донецьку з Луганськом від початку розглядали як якусь альтернативу Мінським домовленостям - хоча в реальності він не пропонував нічого такого, що не вписувалось у рамки цих угод. Суть плану полягала в тому, щоб заповнити "смислові пустоти" і створити більш-менш дієві механізми реалізації Мінських угод.

Чому ж цей план, покликаний реанімувати Мінські угоди, про відданість яким люблять заявляти всі задіяні в конфлікті сторони, раптом виявився одноголосно засудженим?

Причин, насправді, є багато. У випадку з Україною є три ключових фактори. Перший із яких, знову-таки, це послідовність реалізації Мінських домовленостей. План Сайдіка хоч і передбачає розміщення у "Л-ДНР" миротворчої місії ООН - але не описує чітких подробиць виходу звідтіля російських окупаційних сил, і роззброєння місцевих ополченців. Які, можливо, і не стрілятимуть у виборців на дільницях перед очима в іноземних спостерігачів - але самою своєю озброєною присутністю навіюватимуть недвозначні думки про те, чим завершиться "свято демократії" для проукраїнськи налаштованих мешканців Донбасу, коли спостерігачі поїдуть геть.

Другий фактор, що не стимулює Україну підтримувати план Сайдіка - це незначні розміри анонсованої місії (яка, на думку дипломата, буде помітно меншо за анонсовані раніше 20 тисяч) і матиме, вочевидь, короткочасний характер - а той час як збройна присутність ООН потрібна на Донбасі на роки вперед.

Врешті, існує і третій фактор, який полягає в тому, що президентські і парламентські вибори, заплановані на цей рік, не сприяють довготерміновому плануванню і готовності з боку обох гілок влади розпочинати довготермінові проекти.

Цей третій "київський" фактор, насправді, з однаковим успіхом можна розглядати як і російський. У Москві явно збираються дочекатись результатів як мінімум президентських виборів, щоби на їх основі вибудовувати якусь довготермінову стратегію стосовно Донбасу, а тому погоджуватись на якісь нові ініціативи явно не поспішають.

При тому що до планів, які передбачають присутність навіть "урізаної" військової місії ООН вглибині Донбасу, Володимир Путін, здається, іще не готовий. Привид "солдатів НАТО на російському кордоні" - хай навіть і в складі миротворчої місії, є занадто сильним подразником як для російського президента, так і для "патріотичного" сегменту його електорату.

Іще однією причиною, через яку Росія не пристане на нову угоду Сайдіка, є той момент, що ратифікація цього плану в Держдумі стане формальним кінцем "гібридної війни" - оскільки російський парламент фактично визнає пряму причетність Москви до конфлікту, і залежність перебігу конфлікту від виконання Кремлем своїх зобов'язань .

Зважаючи на все це, складається враження, що ініціатива Мартіна Сайдіка, спрямована на реанімацію Мінських угод за допомогою створення якихось конкретних і формалізованих механізмів їх реалізації, була викликана бажанням ЄС оживити переговорний процес. Але ця ініціатива аж ніяк не співвідноситься з сьогоднішніми планами учасників конфлікту - при чому всіх без винятку. Цей останній факт і визначить подальшу долю "плану Сайдіка".

Більше новин про події в Україні та світі на Depo.ua
 

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme