Протести в Єревані: Чому вірмени вийшли проти свого Путіна

Протести у Вірменії, на які всі звернули увагу тільки вчора — в зв'язку із сутичками між поліцією та демонстрантами — насправді вже тривають більше двох тижнів. Причина протестів проста й тривіальна. Екс-президент Вірменії Серж Саргсян, відсидівши у президентському кріслі десять років, вирішив, що цього трохи замало — і провів конституційну реформу, у відповідності до якої Вірменія з президентської республіки перетворюється на республіку парламентську. З прем'єр-міністром Сержем Саргсяном на чолі, звичайно. Вже й нового президента країни було призначено — достатньо технічного кандидата, колишнього посла Вірменії у Великій Британії Армена Саркісяна.

"У Вірменії відбувається щось безпрецедентне: та ж людина хоче стати лідером країни втретє. Ми не можемо цього допустити", - сказав Нікол Пашинян, глава опозиційної групи Civil Contract. В цьому, звичайно, немає нічого особливо "безпрецедентного" - так само, або приблизно так, робив Володимир Путін в Росії, точно так само зробив Ердоган в Туреччині — тільки змінивши правління з парламентського на президентське. А в сусідньому Азербайджані взагалі сформувалась цілком традиційна королівська династія, після того як Ільхав Алієв не тільки отримав владу у спадок від батька, але й призначив дружину головним візиром — пардон, першим віце-президентом країни.

Є немалі шанси заснувати нову династію правителів Вірменського царства і у Сержа Саргсяна. Оскільки його підтримує не тільки парламентська більшість, але й частина опозиції — за винятком, звичайно, блоку Єлк, лідер однієї зі складових якого, Нікол Пашинян, очолив протести, а представники двох інших партій блоку - голова партії "Освічена Вірменія" Едмон Марукян і голова партії "Республіка" Арам Саргсян без особливого ентузіазму до протестів приєдналися. Зазначаючи, вім, що вони нетак "проти Саргсяна", як проти "насильства на вулицях".

При тому опозиціонерам і справді не вдалося мобілізувати громадян на тотальний протест. На вулиці Єревана вийшли тисячі учасників протестів, але "сотень тисяч", обіцяних Пашиняном, на разі не було — і не факт, що буде сьогодні, коли вірменський парламент проголосує за Саргсяна. Серед причин експерти називають відсутність яскравих політичних фігур серед членів опозиції, а також неготовність населення до "різких рухів" на тлі продовження конфлікту в Нагорному Карабаху, де Азербайджан може скористатися тимчасовою недієздатністю вірменського уряду.

Що означатиме для України збереження Саргсяном повного контролю над Вірменією? Нічого надміру хорошого. Оскільки ця країна і без будь-яких соціальних потрясінь є природним геополітичним союзником Росії, будучи залежною від Кремля у своєму протистоянні з Азербайджаном. А після того, як її лідер зіграв з конституцією своєї країни не в шахи, а в наперстки, єдиним комфортним політичним простором для нього стануть саміти СНД та Євразійського економічного союзу.

Власне, Саргсян вже й озвучив свої плани стосовно стосунків з Москвою в програмному інтерв'ю російським "Известиям". Де розповів і про те, що Росія і Вірменія "разом йшли впродовж століть", і про те, що "парламентська більшість на чолі з Республіканською партією і її коаліційним партнером "Дашнакцутюн" і надалі буде послідовно розвивати і зміцнювати наші союзницькі стосунки з Росією". Ба більше того — він гаряче закликав повернути Росію в ПАРЄ. Для того, щоб вирішувати всі питання "у дискусіях", бо санкції — це "завжди крайні заходи".

Чи вдасться учасникам протестів зашкодити сьогоднішньому успіху любителя вірменсько-російської дружби? Сказати напевне складно. Але в тому, що "царювання" Саргсяна надовго, якщо не назавжди поверне Вірменію в задушливий світ маріонеткових пострадянських диктатур, сумніватися не доводиться.