Приречені на Брекзіт: Що буде з Британією після відставки Мей

Сьогодні прем'єр-міністр Сполученого Королівства повідомила громадянам Британії та решті світу, що 7 червня залишить посаду глави Консервативної партії. Главою уряду вона залишиться до того моменту, коли її однопартійці оберуть нового керівника партії – який, відповідно, і посяде крісло прем’єр-міністра Великої Британії.

Причина такого рішення другою за всю історію жінки на посаді британського прем’єр-міністра ні для кого не стали таємницею. Тереза Мей не змогла добитися підтримки угоди стосовно Брекзіту серед членів британського парламенту. Тричі поспіль.

Власне, іще після першого провалу голосування стосовно Брекзіту, коли в січні цього року пропозиція уряду була відхилена в парламенті з розгромним рахунком у 432 голоси проти 202 (що було найгіршим результатом голосування за урядову пропозицію за історію Британії) на її відставку відверто чекали. Але Мей здійснила іще дві спроби, перед тим як здатися – і зі сльозами на очах біля чорних дверей на Даунінг-стріт оголосити про свою капітуляцію.

Попри чисельні жарти й саркастичні коментарі, які супроводжують цей крок, постать Терези Мей викликає певний жаль. Вона стала жертвою не стільки власної впертості у досягненні явно нереальної мети (хоч і цей момент, звісна річ, був присутнім), але й банального небажання британських депутатів піти на будь-який компроміс стосовно того, як саме їхній країні виходити з ЄС. Усі турбувались про рейтинги і власний імідж, а не про реалізацію проекту, відданість якому ніби як декларували. Тепер подальша кар’єра Мей, скоріше за все, загубиться від очей зацікавлених спостерігачів.

Стосовно того, хто прийде їй на зміну, циркулюють декілька версій. Одним із ключових претендентів на посаду прем’єра є співавтор наявного хаосу, друг Дональда Трампа, євроскептик і колишній очільник британського МЗС Борис Джонсон. Якщо йому вдасться потрапити на Даунінг-стріт після Мей, це буде достойною помстою долі за його роль у проведенні референдуму стосовно Брекзіту.

Серед інших претендентів значаться іще один екс-міністр закордонних справ Джеремі Хант, очільник британського МВС Саджид Джавід, та кілька менш ймовірних претендентів.

Втім, хто б із них не посів крісло прем’єр-міністра, легко й добре їм у ньому не сидітиметься. Оскільки дата Брексіту – 31 жовтня – вже вкрай недалеко, і судячи з настроїв керівництва ЄС, цього разу Сполучене Королівство має реальні шанси не отримати чергового відтермінування. Що плавно підводить нас до наступного питання – що тепер буде із Брекзітом?

Тут і криється найбільша інтрига. Оскільки всі три основні варіанти продовження подій – „жорсткий” Брекзіт, чергове відтермінування угоди чи рішення провести повторний референдум – видаються практично однаково ймовірними. Помітимо, четвертий варіант – за якого новий прем’єр-міністр за серпень та вересень зробить нову угоду, узгодить її з ЄС і „протягне” через парламент – видається найменш ймовірним зі всього вищепереліченого.

Тому як би не ввійшла в історію Тереза Мей з усіма своїми рекордами – хоч найбільш провального голосування в парламенті, хоч найбільшої кількості відставок в уряді за період її прем’єрства – її наступник має всі шанси увійти в історію з іще більш сумнівними звершеннями. 

Стосовно того, який вплив на Україну можуть вчинити скорі події в Британії та ЄС, сказати щось втішне також не виходить. Оскільки довготривалі дипломатичні баталії – які в силу скорої дати Брекзіту неминуче перейдуть в гостру фазу – так само неминуче відволічуть увагу наших європейських партнерів як від стримування Росії загалом, так і від української проблематики зокрема. Та й Тереза Мей, як не крути, вела стосовно Росії достатньо жорстку політику – і не факт, що її наступник продовжить у тому ж дусі.

Залишається надіятись, що вся прикра історія із виходом Британії із ЄС стане переконливим і наочним уроком того, що вихід із економічної спільноти, де інтеграція поглиблювалась впродовж десятків років, не може бути ані простим, ані легким, ані корисним.