Приниження самурая: Чому переговорам Путіна і Абе по Курилам прийшов кінець

Результатів вчорашніх переговорів між Сіндзо Абе та Володимиром Путіним у Японії чекали з нетерпінням. І до того були серйозні причини.

З 1956 року у Токіо відкидали можливість підписання мирного договору - спочатку з СРСР, а потім з Росією - на умовах поділу Курильських островів "два на два" (що насправді зовсім не порівну - бо острови, які відходили б Росії, є істотно більшими ніж "японська" частка).

І от впродовж останніх півроку риторика Токіо кардинально змінилася - правляча партія Японії та прем'єр-міністр Сіндзо Абе вирішили переконати громадян у тому, що "два краще, ніж жодного". Була запущена масштабна агітаційна кампанія, а прем'єр-міністр поклявся на могилі батька докласти всіх сил до того, щоб мирну угоду між країнами таки було підписано.

У російському МЗС проти такої постановки питання ніби й не заперечували, підкреслюючи, що пропозиція 1956 року є "вагомою базою" для дискусії про мирний договір.

Звичайно, російські комуністи й націоналісти проводили якісь акції під лозунгом "Не віддамо Курил!". Але кількість відвідувачів на них ні разу не наблизилась навіть до тисячі осіб. Та й коли малочисельні громадські акції реально впливали на політику російського керівництва? Тому, здавалося, що справа йде до компромісу.

Втім, масована кампанія за примирення з Росією і "розмін" островів застопорилась зовсім не через спротив японської громадськості.

Просто в кінці минулого року поведінка Москви у питанні підписання мирного договору раптом перестала бути схожою на попередні пошуки компромісу.

На Ітурупі та Кунаширі - двох більших Курильських островах - ударними темпами почалося будівництво великих казарм. Довкола архіпелагу відновилися часті та енергійні навчання російських збройних сил. А посол Японії в Росії Тойохіса Кодзукі був викликаний у відомство Лаврова у зв'язку з заявами Токіо, де, бачте, "закликали домогтися розуміння" мешканців Південних Курил стосовно питання про "перехід територіальної приналежності островів до Японії". За версією Москви, в Токіо взяли - і грубо спотворили суть домовленостей лідерів Росії і Японії про прискорення переговорного процесу на основі Спільної декларації 1956 року.

Все це, загалом, не остудило сподівань японців, які вірили своєму уряду, який сказав, що 2019 рік стане "переломним" у питанні повернення Курил.

Але, судячи з результатів вчорашніх переговорів, цього не трапиться. Після вчорашньої двогодинної розмови сам-на-сам кеівники Росії та Японії вийшли до журналістів, всім видом демонструючи, що компромісу не вийшло.

Що й підтвердив Володимир Путін заявивши журналістам про два моменти, на яких настоює Москва - і які, водночас, унеможливлюють примирення.

По-перше, Росія вимагає спочатку підписати мирний договір, а острови ділити - як-небудь потім. І, по друге, для того, щоб віддати Японії два острови, Росія повинна провести референдум - і спитати в своїх громадян. Відповідь яких - без активної пропагандистської кампанії з боку Кремля - видається очевидною. Кількість прихильників віддати острови Японії традиційно коливається біля позначки у 15%.

На тому - кінець історії.

До речі, причини, які раптом заставили японців змінити своє ставлення до угод, які раніше вважалися принизливими, теж достатньо очевидні.

Поки міць армії США стовідсотково гарантувала захист Японії як від зазіхань Китаю, так і від претензій Росії - у Токіо не поспішали миритися з Москвою.

А от коли новий президент США раптом почав вголос рахувати, хто з союзників і скільки "винен" Вашингтону за гарантії військової підтримки, і самі ці гарантії - наприклад, залишкам демократичної опозиції у Сирії - виявились не такими вже й тривкими, у Японії всерйоз задумались про примирення з Росією. Підозрюючи, що примиритись із Китаєм буде складніше і менш надійно. Не можна з наскоку винити людей за таку точку зору - в них, загалом, не такий вже й великий досвід тісних стосунків із Росією. Так, вряди-годи воювали - і все.Тому й надіялись на якусь договороспроможність загнаної в глухий економічний кут Росії. Надіялись за допомогою економічних преференцій викупити те, що зроду-віку належало Японії. Втім, не склалося.

В Москві не проти підписати мирний договір, отримувати від Японії якісь торгівельні преференції, тішитися зустрічами Володимира Путіна з Сіндзо Абе. А от віддавати загарбану територію - навіть кілька острівців, з яких бодай якось заселений тільки один, Шикотан, Кремль і не збирається.

Що, з точки зору України, наприклад, навіть і на краще. Бо обмежена й агресивна позиція Москви краще за будь-які додаткові угоди гарантує збереження режиму санкцій та дипломатичної ізоляції небезпечного для світу авторитарного режиму.