Пожежа в Керченській затоці: За що Путін вбив газових контрабандистів

Новина про пожежу на танкерах "Маестро" і "Канді", і без того достатньо моторошна - у вогні загинуло півтори десятка моряків, і ще шестеро вважаються зниклими без вісті з невеликими, нажаль, шансами на щасливе знаходження, впродовж останньої доби поповнилась новими деталями.

Кораблі згоріли, а моряки загинули не через трагічну випадковість. Більше того - навіть не внаслідок якогось помилкового рішення "підзаправитись" у відкритому морі, як про то говорили спочатку.

І "перелив" скрапленого газу за 15 миль від Темрюка, який став причиною катастрофічної пожежі з вибухами й чисельними смертями, не був якимось нерозумним і вимушеним заходом недосвідчених командирів під тиском надміру жадібних судновласників.

Два судна, що впродовж останніх років міняли прапори і назви заледве не щорічно, і чиїх справжніх власників наразі знайти неможливо через довгий ланцюжок офшорок, яким вони прикриваються, перебували у санкційному списку США за доставку пального до асадівської Сирії.

Коли стала загальновідомою ця інформація, на світ сплила версія про те, що "Маестро", який перебував під санкціями, заборонили підійти до причалу в порту Темрюк для дозаправки. Після чого представники порту негайно заявили, що американські санкції їм не указ, і якщо б танкер прийняв рішення зайти в порт - йому б ніхто цього не заборонив. Втім, "Маестро" справді не заходив в порт Темрюк. На відміну від "Канді" - хоча цей корабель, щоправда, під назвою "Венеція", також є в санкційному списку. Чому?

Відповідь, здається, виглядає наступним чином. За даними ресурсу FleetMon, цих два судна регулярно зустрічалися в Керченській протоці. І регулярно робили це з відімкненими пристроями супутникової ідентифікації та попередження про зіткнення. А якщо простежити за їх подальшими маршрутами - то на поверхню спливає достатньо проста схема. "Канді" брав у Темрюку вантаж скрапленого газу, виходив із порту, відключав супутниковий "маячок" - і чекав на "Маестро". У яуий перекачувався скраплений газ, який "Маестро" віз до Сирії.

Було б нерозумним припустити, що все це відбувалось без відома, згоди й активної участі з боку російської сторони. Внаслідок такої нехитрої комбінації Росія постачала скраплений газ своєму підсанкційному союзнику, зберігаючи при тому можливість відкинути будь-які звинувачення, пославшись на те, що газ відвантажувався на судно, яке у Сирії і не бувало-то ніколи. А те, що судновласник (фіктивний, звичайно) десь кудись у відкритому морі цей газ перекачував - то вже історія поза компетенцією російських портів чи посадовців.

Цю схему американські посадовці розкусили, і обидва кораблі потрапили в санкційний список, як видно з повідомлення Управління по контролю за іноземними активами, іще наприкінці минулого року. Але осмислити цей факт за два місяці в Росії не встигли, і "перевалка" газу у відкритому морі, божевільна і смертельно небезпечна, продовжувалась у звичному порядку. Аж до моменту кривавої катастрофи.

Ця історія проливає світло на два вельми важливих моменти. Перший - це те, що режим Асада і далі виживає головно за рахунок російського бюджету. Бо контрабандна танкери з турецько-індійськими командами возять нафтопродукти до Сирії явно не з гуманістичних міркувань - і навряд чи за кошти держбюджету Башара Асада. А дргий момент полягає в тому, що попри всю браваду, попри всі розмови про імпортозаміщення і "санкції нам на користь" - Росія санкцій таки боїться. Боїться настільки, що готова винаймати контрабандистів замість власного танкерного флоту для доставки пального своєму союзнику. Сплачуючи при тому, вочевидь, істотно вищу ціну за послуги - і влипаючи в історії, подібні до позавчорашньої пожежі, які ефект від маскування множать на нуль.