Постріли в "бунтівників": Чому Майдан в Гонконгу наближається до фіналу

Масштабні зіткнення учасників протестів у Гонконгу з поліцією, в принципі, вже давно нікого не дивують. За вісім місяців, які минули від початку акцій громадянської непокори, всі звикли до повідомлень про "коктейлі Молотова" і сльозогінний газ, водомети і спалені будівлі.

Але 1 жовтня ситуація, схоже, пройшла точку неповернення. 18-річний активіст отримав вогнепальне поранення в груди, від якого невдовзі й помер.

Насправді, паралелі з розстрілами на українському Майдані тут не зовсім доречні оскільки йшлося не про сплановане вбивство беззахисних людей снайперами, а про ситуацію, в якій поліцейський опинився в оточенні групи учасників протестів, почалась бійка і правоохоронець ніби-то злякався за своє життя. Але сам факт застосування вогнепальної зброї і той факт, що загиблий юнак був названий офіційними особами спеціального району Гонконг "небезпечним бунтівником" – все це наштовхує на думку, що спіраль насильства зробила новий виток. Те, чого учасникам протестів і поліції дивом вдавалося уникати всі ці довгі місяці, таки трапилося. І в той же день протест досяг такого шаленого градусу, що в лікарнях опинилося іще півсотні людей, з яких декілька – в критичному стані.

Особливого значення події додає той факт, що прикра історія трапилася на тлі гучного і масштабного святкування 70-річчя заснування Китайської Народної Республіки. І поки в Пекіні проводили найбільший за всю історію країни військовий парад з десятками тисяч військовослужбовців, у Гонконгу все поринуло у вогонь і хаос.

Дотепер Пекін категорично утримувався від застосування правоохоронців чи військових проти учасників протестів у спеціальному адміністративному окрузі. Причина такого невластивого Піднебесній лібералізму була простою – у Гонконгу містяться штаб-квартири двох десятків крупних транснаціональних корпорацій. А місцева біржа є п’ятою у світі за розмірами ринкової капіталізації. І спроба масового застосування сили, якийсь аналог бійні на площі Тяньаньмень, за допомогою якої у Пекіні вирішували подібні проблеми у решті Китаю, тут призвів би до того, що багатомільярдний масив американського та європейського капіталу з місцевої біржі зник би за лічені дні. Саме це і стримувало Пекін впродовж семи місяців.

Але зараз ситуація виходить з-під контролю. На вулицях зявляються перші загиблі і далі вдавати, що відбуваються "нормальні демократичні протести", стає вже невигідним, бо бізнес все рівно може насторожитись і втекти.

Тому перед офіційним Пекіном постає дві альтернативи. Це може бути згода на вимоги учасників протестів, заміна керівництва спеціального округу, на чому наполягають мітингарі, звільнення учасників протестів, які отримали тюремні терміни і збереження статус-кво – як і з принципом "одна країна – дві системи", так і з присутністю західного капіталу в китайській економіці. Альтернатива полягатиме в блискавичній "зачистці" учасників протестів силами китайських військових та спеціальних служб, після якої Пекін намагатиметься переконати західні компанії, що "нічого не трапилося". Якщо на Заході зроблять вигляд, що повірили, то особливий статус Гонконгу продовжить існування в чисто декоративному вигляді. Якщо ж ні – Пекін цілком може перейти до принципу "одна країна з однією системою". Хоч цей варіант вийде для Китаю вкрай недешевим, особливо на тлі торговельної війни з США.