Порошенко у Грузії. Як Україна та Захід розіграють карту ГУАМ проти Путіна

На фоні ініціативи ватажка "ДНР" Олександра Захарченка зі створенням "Малоросії" візит президента України Петра Порошенка до Грузії потонув в інформаційному болоті. Українські ЗМІ висвітлювали його немов для галочки, а основну страву для мізків глядачів та читачів зліпили з "малоросійського" маразму, озвученого вустами лідера бойовиків.

Втім, візит Порошенка в Грузію був набагато важливіший на геополітичній шахівниці. Особливо, якщо простежити за ланцюжком візитів глави держави в останні два місяці. Травневий візит до Берліна і розмова про нормандський формат з Меркель. Потім був Вашингтон, зустріч з Трампом, Брюссель та Париж. Ці візити є стратегічно важливими і зрозумілими. За ними стоїть політична, а також фінансова підтримка нашої держави.

Після цього була Молдова. Відкриття нового митного переходу, розмова про Придністров'я, вимога цієї держави прибрати російські війська і підтримка Порошенка, який запевнив, що зробить все можливе, щоб ця територія повернулася під контроль Молдови.

Зустріч була проведена паралельно із навчаннями "Сі-Бриз". Випадковість це чи ні, проте Україна зміцнює власну присутність поруч з кордоном невизнаної республіки. Восени минулого року було прийняте рішення про формування нового підрозділу ВДВ - 45-ї окремої десантно-штурмової бригади з базуванням в місті Болград Одеської області. Було заявлено, що на її озброєнні виключно нові зразки техніки і озброєння, в тому числі бронетранспортери БТР-3ДА. Враховуючи відрізаність російського і без того не дуже численного контингенту в Придністров'ї (понад 1,5 тис. військових), тиск на Росію на цьому напрямку є стратегічно важливим.

А після цього, увечері в понеділок, 17-го липня, Петро Порошенко прибув до Грузії з державним візитом, де разом з грузинським колегою Георгієм Маргвелашвілі підписав Декларацію про встановлення стратегічного партнерства між країнами. В рамках візиту український та грузинський президенти відвідали межу окупованої Росією Південної Осетії, були заяви українського глави держави про те, як прогнати Росію, навіть у бінокль на російську базу дивилися. Втім, попри всі формальні моменти, наразі можна сказати чітко, що Україна грає досить важливу роль у геополітичних процесах. Мова йде навіть про реанімацію ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова) - про активізацію співробітництва у цій організації також заявив Порошенко. У робиться це, зрозуміло, заради удару по Росії.

Не варто забувати, що рік тому Порошенко відвідав Алієва в Азербайджані. Взимку у Давосі президенти досягли домовленості про поглиблення всього спектру двостороннього співробітництва, включно з економічним.

Все виглядає так, що це спроба послабити вплив Росії у Кавказькому, Причорноморському регіонах. Якщо вдасться залучити Азербайджан, то можна розраховувати на можливе послаблення російського союзника Ірану, враховуючи напружені стосунки між країнами. І Захід намагається дипломатичними зусиллями України досягти необхідного результату в регіоні.

Не дивлячись на домовленості президентів Росії і США на саміті G20 у Гамбурзі про скорочення втручання у справи третіх країн, Володимир Путін робити цього не збирається. Москва щосили намагається скоротити здатність Вірменії, Азербайджану та Грузії проводити свою незалежну зовнішню політику.

Росія продовжує тиснути на Грузію, змушуючи її змиритися з втратою територіальної цілісності і відмовитися від прагнень приєднатися до НАТО і ЄС. Важливо, що на початку липня російські війська просунулися на 700 метрів углиб Грузії і тепер знаходяться менш ніж в кілометрі від головної траси в регіоні "Баку-Тбілісі-Поті".

У Вірменії Росія майже позбавила Єреван здатності проводити незалежну зовнішню і економічну політику, а також змусила країну вступити в її Євразійський союз. Росія закріпила за собою право ветувати будь-які угоди між Вірменією та ЄС, розмістила свої військові бази в Гюмрі і Еребуні, котрі нібито "захищають" Вірменію від Туреччини та Азербайджану. Але насправді вони забезпечують російський протекторат над країною і дуже важливі для проекції російської сили в Чорному морі і на Близькому Сході.

Якщо брати Азербайджан, то тиск Росії так само відчутний. У Нагірному Карабаху російські війська остаточно відмовилися від нейтралітету і відкрито беруть участь в маневрах з вірменськими силами з липня 2017 року. Також Росія з Іраном разом провели навчання в Каспійському морі, погрожуючи азербайджанським енергетичним установкам в акваторії. Наразі Росія намагається заштовхати Азербайджан в Євразійський союз, відповідно Захід докладає зусиль, щоб цього не допустити і Україна відіграє тут значну роль. Росії необхідно, щоб Азербайджан не став західним форпостом і перестав бути конкурентом Москви в енергетичній сфері на Балканах. Міністерство закордонних справ Росії сфабрикувало звинувачення проти Баку в дискримінації етнічних росіян. А російський суд закрив головний лобістський орган Азербайджану в РФ - "Всеросійський азербайджанський конгрес".

Наразі у Європі і на Заході справедливо присутня думка, що безпека Кавказу нерозривно пов'язана з європейською безпекою. І будь-який конфлікт призведе до великих потрясінь.

Якщо найближчим часом Порошенко проведе чергову зустріч з Алієвим, не виключено, що розпочалася гра з великими ставками, котра може завершитися як дестабілізацією у регіоні, так і послабленням Росії.