Поразка в Карабаху і гра Кремля: Чи вдасться вірменським військовим та опозиції скинути Пашиняна

Сьогодні Єреван вирує. В столиці Вірменії продовжуються протести противників чинного прем'єр-міністра Нікола Пашиняна, які сьогодні вдерлися до будівлі уряду. Щоправда, на момент написання статті ніби не просунулися далі вестибюля.

Паралельно із тим на вулиці вийшли і прихильники Пашиняна, яких чинний прем'єр закликав на вулиці для "серйозної розмови". Також свої акції проведе партія першого президента країни Левона Тер-Петросяна. "Вірменський національний конгрес" виведе своїх прихильників на згадку про загиблих 1 березня 2008 року, коли, під час силового з'ясування результатів президентських виборів, загинуло десть осіб. Судячи з напруги на вулицях Єревана ситуація, на жаль, недалека від тодішньої.

Політична криза у Вірменії, що зі змінною інтенсивністю триває з моменту поразки у війні за Карабах, нещодавно знову наблизилась до критичних позначок. Конфлікт військового керівництва з прем'єром, який досяг піку 25 лютого, після того, як  високопоставлені офіцери зажадали відставки Пашиняна, оскільки він "не в змозі приймати адекватні рішення в кризовій і доленосній для вірменського народу ситуації", опозиція сприйняла як наближення політичної перемоги. А сам Пашинян – як спробу військового перевороту.

Після чого прем'єр спробував відправити у відставку начальника Генштабу Оніка Гаспаряна. На що не погодився президент Вірменії. Дискусія між посадовцями, вочевидь, продовжиться у Конституційному суді країни.

Але подібний розвиток не подобається ані вірменським військовим, які вимагають від Пашиняна "просто піти у відставку", ані опозиційним партіям, які хочуть "розслідувати" діяльність Пашиняна під час війни в Карабаху, і "повісити" на нього та його політсилу весь тягар поразки. До якої в реальності, причетний як Пашинян, так і всі без винятку керівники Вірменії від моменту отримання незалежності.

Позицію Пашиняна, несподівано, підтримала Туреччина, де ідея військових, що скидають законно обраного представника влади, викликає історично зумовлене несприйняття.

Загалом, проти радикалізації протестів ніби як виступили і в Росії. Принаймні, Пєсков, який назвав події у Єревані "виключно внутрішньою справою" Вірменії, при тому радив усім учасникам подій "залишатися в правовому руслі". Але паралельно із цією "конструктивною" риторикою Кремля російські ЗМІ з дивовижною охотою надають слово учасникам протестів всіх мастей і напрямків. І чомусь не поспішають дати можливість висловити свою позицію прихильникам прем'єра.

Втім, Пашинян відповідає їм взаємністю, періодично заявляючи про "неякісні "Іскандери", які не допомогли Вірменії захистити Карабах. Щоправда, невдовзі відкликаючи ці заяви – під приводом того, що недорікуваті військові неправильно його проінформували.

Подібні стосунки між Єреваном і Москвою, здається, є результатом дуже двозначного ставлення Кремля до вірменського прем'єра. Оскільки, з одного боку, Володимир Путін, схоже, тихо ненавидить Пашиняна, який прийшов до влади за допомогою "майдану" – скільки б той не розповідав про прихильність до дружби з Росією. З іншого ж боку, падіння уряду Пашиняна, та прихід до влади радикально налаштованих прихильників військового реваншу в Карабаху може стати для Кремля неабиякою геополітичною проблемою, залагодити яку буде вкрай непросто. Тому, здається, Москва обрала тактику максимально ослаблення Пашиняна – за умов збереження його при владі в якості гаранта домовленостей з Азербайджаном.

Але така рівновага є вельми хисткою – особливо тому, що як Пашинян, так і його супротивники налаштовані на жорстке з'ясування стосунків. Яке, за умови, що в конфлікт втягнуті правоохоронці та військові, може вийти за межі здорового глузду в будь-який момент.