Погроза Волкера: Що за "азовські" санкції вдарять по Росії

На перший погляд, вчорашня заява спецпредставника Держдепартаменту США щодо України Курта Волкера стосовно реакції США і ЄС на агресію Росії в Керченській протоці не вражає конкретністю.

"І Сполучені Штати, і Європа розмірковують, які додаткові заходи ми маємо застосувати, якщо Росія не відпустить полонених моряків і далі домагатиметься контролю над Керченською протокою", – сказав Волкер.

Власне, "розмірковують" на цю тему європейські та американські політики в акурат від моменту агресії, себто вже два з гаком місяці. Моряки наразі сидять у Лефортово, і якихось відчутних результатів - якщо не рахувати домовленостей Путіна та Меркель про "одноразовий моніторинг" протоки, про які Depo.ua вже писало, наразі непомітно.

З іншого боку, у заяві є й трошки конкретики - зокрема, стосовно того, що ці рішення США і ЄС можуть ухвалити вже в лютому, напередодні річниці анексії Росією Криму.

Якою є ймовірність ухвалення реальних антиросійських санкцій, а не чергових обмежень проти трьох-чотирьох російських військовослужбовців, причетних до здійснення агресії?

Насправді, вона не нульова. І причин такому стану речей, вочевидь, дві. Перша, яку побіжно озвучив Волкер, полягає у тому, що у Вашингтоні склалась нехороша реакція на рішення продовжити термін арешту українських моряків до квітня. Там вважають, що це спроба використати військовополонених для впливу на політичну ситуацію в Україні.

Цілком вірогідно, що до моменту президентських виборів арешт моряків буде використовуватися як привід для критики чинної влади ("Порошенко не зумів повернути хлопців додому"). А після президентських виборів, у разі перемоги зручної для Кремля сили, моряків відпустять - що дасть певне зростання рейтингу проросійських сил в Україні, які начебто "залагодять конфлікт, з яким не впорався Порошенко". Таке використання Путіним військовополонених у якості заручників і політтехнологічних інструментів, вочевидь, не викликає у США (і не тільки у США, якщо на те пішло) жодного захоплення.

А ще одна причина, яка підштовхне вже не так Вашингтон, як ЄС до більш рішучих дій на російському напрямку, є непоміркованість і банальний непрофесіоналізм російського МЗС, де, здається, банально перегнули палку з "російською відповіддю на європейські погрози".

Починаючи із вимоги Лаврова до ЄС "ввести санкції проти України за інцидент в Керченській протоці" - і завершуючи відверто хамською заявою заступника міністра закордонних справ Росії Григорія Карасіна про те, що Росія "як жест доброї волі запропонувала одноразову поїздку експертів (до Керченської протоки - ред.), щоб вони потім доповіли своєму керівництву. Але, на жаль, це було сприйнято як запрошення до більш широкого танцю. Нас такий підхід не влаштовує".

Не виключено, що, домовляючись із Путіним про моніторинг ситуації в Керченській протоці, в Берліні сподівалися піднести це світові як потужний захід, спрямований на врегулювання ситуації. І якщо б цей моніторинг мав навіть декоративний характер - але проводився достатньо регулярно, німецька дипломатія зуміла б відзвітувати про "успіх у вирішенні Керченської кризи". Бодай дуже-дуже частковий успіх.

Натомість після демонстративного "наїзду" відомства Лаврова на німецьких партнерів такий сценарій став неможливий. І фрау Меркель, роздратована непоступливістю й неадекватною поведінкою росіян, цілком може підтримати більш істотні антиросійські заходи. Якою буде форма цих заходів - санкції проти кораблів, що заходили в російські порти, постійно чинна спостережна військова місія у Чорному морі, чи щось інше - покаже час.

Але якщо зважити на той факт, що десяток країн-членів ЄС підтримував ідею санкцій одразу після інциденту, а зараз до цієї групи може долучитись і Німеччина, ймовірність прикрих наслідків для Кремля - при чому не тільки за акт агресії у Керченській протоці, але й за подальші дії - помітно зростає.