Погром у Капітолії: Чи призведе кінець Трампа до появи "нової сили" в американській політиці

Президентство Дональда Трампа підійшло до логічного, хоч і не надто славного завершення. Палата представників і Сенат на спільному засіданні затвердили голоси виборників, які віддали перемогу Джо Байдену. Інавгурація 46-го президента США відбудеться 20 січня.

До того, кандидати від Демократичної партії Йон Оссофф і Рафаель Уорнок перемогли на виборах в Сенат США. Тепер у демократів є контроль над обома палатами Конгресу. Звичайно, наразі у демократів і республіканців є по 50 голосів в Сенаті. Але за таких умов вирішальним буде голос віце-президента. Яким після інавгурації Байдена стане демократка Камала Харріс.

Контроль демократів над Палатою представників і Сенатом дозволить Джо Байдену безпроблемно призначати уряд та в швидкому темпі змінювати законодавство США. Щобільше – якщо в Байдена виникне подібне бажання, демократи за кілька тижнів будуть спроможні почати кримінальне переслідування Дональда Трампа та його прибічників. 

Паралельно з тим всередині Республіканської партії спостерігається фактичний розкол. Оскільки фракція "трампістів" за останню добу хоч і зменшилася, але не зникла. З іншого боку, помірковані республіканці, які впродовж останніх чотирьох років зберігали з чинним президентом США та його симпатиками мовчазний нейтралітет, перейшли до різкої критики, практично суголосної з заявами демократів. 

Після атаки радикалів на Капітолій, який останній раз "брали штурмом", здається, під час бойових дій з британською армією в 1814-му, Мітт Ромні, Бен Сассі, Ліз Чейні та інші ключові конгресмени від республіканців заговорили про "заколот, інспірований чинним президентом США". Після подібних заяв знаходження спільною мови між ними й Трампом стає фактично неможливим. 

Своїми істеричними діями чинний президент США не досягнув жодних практичних результатів на свою користь (чи на користь своєї партії, чи на користь ідеології, яку він підтримує). Якими б не були дипломатичні та економічні досягнення Дональда Трампа, в історію він ввійде саме як "президент, прибічники якого вдерлися в Капітолій". І про повернення цього політика в якості повноправного члена Республіканської партії, з перспективами колись іще позмагатися за участь в президентських перегонах, наразі вже не йдеться. Навіть якщо його й не відсторонять від влади в найближчий день-другий, на чому настоюють чимало американських політиків - включно з членами Республіканської партії. 

Звичайно, в Трампа залишилося немало прихильників серед громадян США. Кількість яких, ймовірно, обчислюється мільйонами. Але про створення ним "третьої сили", яка, за логікою, мала би мати форму право-радикальної популістської партії, здається, також не йдеться. 

І головна причина тому – поведінка Трампа, апогеєм якої стала вчорашня ситуація. Коли президент США закликав прибічників захищати його уявні права на перемогу у виборах, пообіцяв піти разом із ними, а сам сів у позашляховик і миттю розчинився. А потім, коли його прибічники спочатку тіснили поліцію в Капітолії, а потім самі відступали після прибуття нацгвардійців та ФБР, Трамп писав "примирливі" твіти, і закликав всіх розійтися. 

Коли ослабнуть емоції, "традиційні" республіканці, які є прихильниками жорсткого дотримання законності, зрозуміють, що Трамп є анархістом з природи. Натомість праві радикали також, скоріше за все, зрозуміють, що увесь їхній бойовий запал Трамп використовував не для революції та зміни вашингтонських еліт. А виключно для того, щоб з чисто дитячою безпосередністю зіпсувати Байдену отримання президентської посади. Після чого сьогодні Трамп погодився віддати владу за всіма вимогами законодавства США. Автоматично цим підтвердивши, що всі вчорашні події були, фактично, клоунадою. 

Втім, реалізація бажання "зіпсувати Байдену свято" мала наступну ціну: чотири трупи у Капітолії та неподалік від нього, два десятки поранених, гора потрощеного майна. І перетворення процедури передачі влади у найбільшій демократії планети на цирк для всього світу, включно з банановими республіками. 

І в усій цій історії залишається сподіватися на те, що історія з Трампом стане для США вакцинацією одразу від двох політичних хвороб. З яких одна – це довіра до безоглядних популістів, які відмовляються в своїй діяльності від будь-якої раціональної лінії, використовуючи політику для терапії своїх та чужих психологічних комплексів. А інша – це ігнорування владою реальних потреб, думок і настроїв виборців, від чого страждала адміністрація Обами. Уможлививши в такий спосіб прихід Дональда Трампа на найвищу посаду в державі. 

Хоча, звичайно, щеплення від популізму та соціалізму потрібне не тільки для США. Втім, за радісними криками "Подивіться, який в них бардак!" навряд чи хтось у світі докладе собі праці чомусь навчитись з усієї цієї прикрої історії.