Чим загрожує Україні нормандський саміт під керівництвом Макрона

Президенту Зеленському потрібен мир, президенту Макрону потрібне економічне чудо, а президент Путін хоче залишити Україну в російській геополітичній орбіті

Чим загрожує Україні нормандський саміт…

Поки в Україні обговорюють перипетії обміну полоненими, а в Кремлі роблять "обережні прогнози" стосовно "нормалізації стосунків", йде підготовка наступного ходу в дипломатичній грі, яка, за задумом всіх задіяних сторін, мала би покласти край військовій стадії конфлікту між Україною та Росією.

Недільна розмова президентів Франції та Росії, які обговорили "обмін утримуваними між Кремлем і Києвом" і зійшлися на думці, що він надає поштовху переговорам з "врегулювання конфлікту на сході Україні", хоч і залишилась практично непоміченою, схоже, стала по-своєму проривною. Оскільки після неї і Макрон, і Путін підтвердили, що "поточна ситуація дозволяє провести в найближчі кілька тижнів саміт у Нормандському форматі в Парижі". Принаймні, так стверджує пресслужба Макрона.

При тому довгий список безальтернативних вимог до початку саміту на найвищому рівні, який свого часу із пафосом озвучував очільник російського МЗС Сергій Лавров, і який включав не тільки розведення військ по всій лінії зіткнення, але й законодавчу кодифікацію „формули Штайнмаєра" українською стороною, прямі переговори між Києвом і ватажками сепаратистських республік, і масу інших сумнівних або й неприйнятних для України умов, був, здається, якщо й не забутий – то відкладений в далеку шухляду.

Більше того, Франція стала чи не єдиною наразі країною ЄС, яка не просто назвала обмін утримуваними та полоненими у форматі "35 на 35" вирішальним кроком у відновленні конструктивного діалогу, але й словом не прохопилася про долю злощасного Цемаха.

Можливо, саме тому міністра закордонних справ Франції Жан-Іва Ле Дріана чекають сьогодні в Москві, де він спробує встановити "основи довіри" між країнами.

Заплановані переговори, за даними французького МЗС, стосуватимуться не тільки України, але й Сирії, Лівії, Ірану, „зближення позицій в боротьбі з тероризмом" та співробітництва в космічній промисловості.

При тому Ле Дріан летить до Москви разом з міністром оборони Франції, і зустрічатися планує не тільки з Лавровим, але і з Шойгу.

І в такій ситуації все, що може сказати журналістам офіційний представник федерального уряду Німеччини Штеффен Зайберт це те, що „і Берлін продовжує роботу над саммітом у нормандському форматі". Цей факт якось сам собою натякає на ймовірність того, що „нормандська четвірка" рухається в бік перетворення на „трійку", в якій функції Німеччини можуть бути зведені до формального схвалення рішень Парижу. При тому вести мову про „тотальну зраду" ніби як не доводиться, оскільки Ле Дріан напередодні візиту заявив про те, що скасовувати санкції проти Росії іще зарано. Але приводи для тривоги все-таки є. Оскільки Франція – на відміну від сучасної Німеччини – є країною зі світовими амбіціями, яка має свої інтереси як в Африці, так і на Близькому Сході.

І той факт, що до Росії летить французький міністр оборони, навряд чи дозволяє припускати, що йдеться про майбутню миротворчу місію французьких збройних сил на Донбасі. Розмова, скоріше за все, стосуватиметься розподілу зон впливу в Лівії. Де Національну армію Лівії під проводом Хафтара, який хоче скинути законний уряд країни, Москва підтримує явно, а Париж – таємно.

При тому молодий і амбіційний президент Франції перебуває в ситуації, коли йому було б вельми бажаним поправити непросту економічну ситуацію в своїй країні, ставши ексклюзивним торговельним партнером Росії. Для чого, безумовно, Макрон не збирається демонстративно ламати єдиний санкційний фронт. А от посприяти швидшому завершенню україно-російського конфлікту, не надто цікавлячись інтересами Києва, отримати лаври „миротворця" в ЄС і отримати бонуси з боку Росії – такий сценарій, звичайно, є для французького президента вельми спокусливим.

Таким чином, напередодні вересневого чи жовтневого самміту в нормандському форматі, на сцені є президент України – який дуже хоче досягти миру, оскільки це є його ключовою передвиборною обіцянкою. Є президент Франції, який готовий модерувати переговори в обмін на задоволення певних геополітичних інтересів своєї країни, які в багатьох випадках залежить від Росії. І є президент Путін, який, вочевидь, хоче згортати конфлікт, „монетаризувавши" свої здобутки у вигляді системи політичних стримувань, які, на його думку, покликані втримувати Україну в полі геополітичного тяжіння Росії.  Ці три особи – за достатньо пасивної участі німецької канцлерки – і вирішуватимуть подальшу долю україно-російського конфлікту.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Головна

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook