Перестановка доданків: Що змінить для України призначення нового російського посла

Тема призначення нового російського посла в Україну минулої доби сплила з небуття. Все почалося, вочевидь, з повідомлення на телеграм-каналі Незигарь – про те, що в Кремлі розглядають кандидатури на цю вакантну посаду. При тому одним з реалістичних кандидатів нібито є Дмітрій Козак – заступник голови уряду Росії, який, серед іншого, є куратором окупаційних властей у Криму. 

Потім на телеграм-каналі "Легітимний" сплили чутки про те, що кандидатуру Козака і справді обговорювали, але вирішили, що наразі це надто впливова фігура як для посла.Додатковим фактором проти кандидатури Козака міг бути, напевно, і той факт, що попри істотний досвід у веденні кризових переговорів (він розробляв і "заморозку" конфлікту у Придністров’ї, і працював з Абхазією та Південною Осетією),  останнім часом дипломатичні таланти Козака були піддані заслуженому сумніву. Адже, наприклад, процес "економічної інтеграції" Росії з Білоруссю, до якого Козак вельми активно залучений, все якось не демонструє помітного прогресу.

Далі потік чуток і зливів вирішила осідлати "експрокурорка" анексованого Росією Криму та депутатка російської Держдуми Наталія Поклонська. Яка не тільки висловила "канонічну" для теперішньої пропагандистської позиції Кремля думку про необхідність якнайшвидшого встановлення "нормальних дипломатичних відносин" між Україною і Росією, але й майже одразу запропонувала на посаду посла свою власну кандидатуру.

З одного боку, цей активний самопіар "партії божевільних монархістів", звичайно, є радше способом потрапити на перші шпальти російських газет, а не в крісло посла у Києві. Але заяви Поклонської, яка, попри все, непогано поінформована про ситуацію в Кремлі, свідчать про те, що кандидатуру посла наразі все ще не обрали. А можливо – навіть не прийняли фінального рішення про заповнення цієї вакансії.

Врешті в дискусію втрутилась Держдума – глава комітету у справах СНД, євразійської інтеграції і зв'язків зі співвітчизниками Леонід Калашников повідомив, що призначення посла Росії в Україні наразі не обговорювалося, а депутатів для подібних дрібниць з новорічних канікул не відкликали.

Себто вся історія перебуває на стадії попереднього планування і дрібних інтриг між "баштами Кремля". Кожна з яких в той чи інший спосіб вже була причетна до "вирішення українського питання" і при тому успіху, на щастя, поки не досягла. Все це супроводжуватиметься хвилею хайпу в Україні. І впродовж найближчих місяців на нас чекає ще чимало новин стосовно того, хто кого і з якою метою лобіює на цю посаду і кого "вже майже призначили" представляти інтереси Росії в Україні. Наприклад,  кілька годин тому стало відомо, що буцімто помічник президента України Андрій Єрмак "активно лобіює" призначення на посаду посла когось із "людей Козака" – на противагу можливим призначенцям із "обійми" Суркова. Якщо це повідомлення телеграм-каналу "Легітимний" правдиве, виникають закономірні питання, не в останню чергу і стосовно того, як саме український посадовець може "лобіювати" рішення в Кремлі і наскільки подібний "лобізм" узгоджений з вищим керівництвом держави, зовнішньополітичним відомством, нашим "декоративним" міністром закордонних справ, тощо. І хто саме буде нести відповідальність за результати дипломатичних експериментів особи, яка вже встигла свого часу посприяти втягуванню України в політичний скандал у США, проводячи непублічні зустрічі з Джуліані з вкрай сумнівними наслідками.

Але у всьому цьому великому наборі інтриг та ймовірностей якось губиться один вельми простий момент. Він полягає в тому, що від постаті посла Росії в Україні тепер майже нічого не залежить. Як не залежить ця політика і від усіх інших "паралельних" дипломатичних механізмів на кшталт Тристоронньої контактної групи в Мінську, чи відомства Сергія Лаврова і Маші Захарової. Вся політика стосовно українського напрямку формується безпосередньо в Кремлі і контролюється безпосередньо Володимиром Володимировичем Путіним.

Останнім (а точніше, єдиним) російським послом, який міг бодай якось впливати на цей процес, був Віктор Черномирдін. Просто в силу того, що і сам колись був самостійним політичним гравцем і "важковаговиком" російської політики, з контрольованою групою депутатів в Держдумі і певним авторитетом в Кремлі. Хоча після завершення будівництва путінської вертикалі і його вплив на варто би було переоцінювати.

Тому наразі нема жодного сенсу перебирати російський політичний пасьянс в пошуках того, хто саме обійме посаду посла і чим це загрожуватиме Україні. Хоча б тому, що роль посла, без сумніву, зведеться до озвучення рішень, прийнятих поза межами традиційних дипломатичних каналів комунікації.