Бездарний спектакль: Яке майбутнє обрала Росія

Російські вибори тривають, як за планом. Явка станом на 14:00 перевищила показник попередніх виборів на цей час на третину — і продовжує рости. Станом на 15:00 проголосувала половина виборців. У Тиві проголосувало 83,36% громадян, у Чукотскому автономному окрузі - 76,34%, у Кемеровскій області — 75,05%. У великих містах, ймовірно, буде менше — але директиву Володимира Володимировича, забезпечити явку помітно вищу, ніж на попередніх виборах, вочевидь, буде виконано.

Адміністративний ресурс, колосальна інформаційна кампанія, безкоштовні чи помітно здешевлені продукти на дільницях, та й, врешті-решт, помітна кількість урн, добряче заповнених ще до початку голосування, роблять свою справу.

Важко, звичайно, доведеться чеченцям — навіть минулого разу там "проголосували" 94,89% громадян, і помітно підвищити явку, не перейшовши до тризначних цифр, проблематично. Але Рамзан Ахматович впорається. Він - чоловік бувалий і підприємливий.

Можна, звичайно, перерахувати всі порушення, які зафіксували незалежні спостерігачі на виборах-2018 — від Південно-Сахалінська і до Москви й Калінінграду, але особливого сенсу в цьому нема. Тим паче, що й порушення ці робились не так для того, щоб переконати всіх, що Путін виграв вибори, як для того, щоб виконати директиву про "вищу явку".

Не зважаючи на передбачуваний результат і повну відсутність інтриги, ці вибори на Росії можна назвати вирішальними.

Дотепер, під час всіх трьох виграних Володимиром Володимировичем виборчих перегонів, мали місце або сподівання на позитивні зміни (як це було під час перших двох каденцій) або ж певна негласна угода між суспільством та владою про "взаємоневтручання" і забезпечення стерпного рівня життя населення Росії в обмін на його повну політичну пасивність (як це було в 2012 році). Ці сподівання та угоди президентом та центральною владою, звичайно, не виконувались. Але вони були. Тому на виборах голосували за Путіна — і це можна було не схвалити, але принаймні якось зрозуміти.

А цього року все зовсім-зовсім інакше. Володимир Володимирович не дає жодних обіцянок і жодних сподівань. Він не обіцяє підйому економіки і боротьби з зубожінням. З економікою, за його словами, і так все добре. Він не обіцяє виходу з міжнародної ізоляції і виходу з-під санкцій. Бо ізоляції немає, а санкції Росії тільки на користь. Перемоги над тероризмом він теж не обіцяє — бо терористів ще в грудні минулого року перемогли на дальніх підступах, в Сирії, а чому звідти йде стільки гробів, а на Кавказі і далі пострілюють, зрозуміти з програми кандидата Путіна якось не виходить.

Натомість цей кандидат обіцяє росіянам чудо-зброю, яка здатна вразити США (що ніби й не дуже важливо — навіть якби ця зброя справді існувала, бо попереднє покоління радянських ще ракет теж могло виконати це завдання). Ще він обіцяє, що "Росію почують" - і для привернення уваги до Росії влаштовує випробування хімічної зброї в Європі. А "гра в холодну війну", яка мала місце в 2012 році, перетворилась на гарячі локальні конфлікти — і зримі перспективи ядерного апокаліпсису.

Але росіяни продовжують за нього голосувати. Не зважаючи на те, що останні ілюзії щодо адекваності Путіна, які можна було б зберегти навіть до 2012 року, зараз розтрощені вщент.

Вибори на Росії відбуваються, як бездарний спектакль в якомусь районному театрі, де актори не постаралися вивчити ролі чи одягнутись в костюми, а глядачі аплодують тільки для того, щоб мати можливість вийти з залу геть. Але під час цього спектаклю своєю явкою і своєю підтримкою на виборах росіяни стають співучасниками всього, що зробить Володимир Володимирович в свою наступну каденцію. За все, що Росія зробить зі світом за наступні шість років — і за те, чим світ відповість Росії. За ту дорогу в нікуди, по якій рухається справді велика — хай навіть і чисто географічно — країна. В кінці якої або економічний колапс за зразком радянського, або розтягнутий на всю країну концтабір за зразком північнокорейського. Це вже як Володимир Володимирович вирішить — так громадяни Росії і зроблять.