Перемога Ердогана: Чи стане відновлення султанату прологом до "турецької весни"

Процес перетворення Туреччини в султанат успішно завершився. Чинний президент країни, Реджеп Тайіп Ердоган набрав абсолютну більшість голосів на дострокових президентських виборах іще в першому турі. Принаймні, так стверджує голова Вищої виборчої комісії Туреччини Саді Гювен.

Надії опозиції на другий тур, під час якого всі противники чинного президента Туреччини мали об'єднатися, виявились марними. Мухаррем Індже, здобувши вагомий 31 відсоток підтримки (і це за офіційними підрахунками турецького ЦВК), залишити свого головного опонента без 50% не зумів.

Одразу після цих виборів в Туреччині вступить в силу радикальна реформа державного устрою, схвалена на референдумі 16 квітня 2017 року. В результаті Турецька республіка з парламентської перетвориться в президентську. Навіть суперпрезидентську.

Ердоган стане главою виконавчої влади, бо прем'єр-міністра, який затверджується парламентом, більше не буде. При цьому президент не буде підзвітний парламенту. Він отримає право видавати укази, які матимуть силу закону. Він же призначатиме одного або декількох віце-президентів, і всіх членів уряду. Це щодо повноважень.

Щодо тривалості правління теж усе непогано – офіційно є два терміни по 5 років, які ніяк не враховують попередню владну біографію Ердогана. А ще – є норма, що в разі саморозпуску парламенту в країні відбуватимуться парламентські і президентські вибори, а термін при владі президенту зараховуватись в ліміт не буде. Подібного масиву формальних повноважень не має навіть Володимир Путін.

Втім, результати виборів не є для Ердогана такими ідеальними, як то могло би здатися. Сорок із гаком відсотків, які відкрито голосують проти нього навіть після багатьох місяців надзвичайного стану, контролю за ЗМІ і жорсткого тиску на опозицію – це явно тривожний дзвінок. Потрапляння до парламенту прокурдської Демократичної партії народів із третім результатом в 11.3%, (і отримання курдським кандидатом на посаду президента третього результату на виборах – попри те, що всю компанію останній провів у тюрмі) – теж навряд чи додає Ердогану оптимізму. Для формування повномасштабної "керованої демократії" російського зразка Ердогану доведеться всерйоз займатися "викорчовуванням" опозиції.

З іншого боку, отримавши колосальні повноваження під лозунгами "відновлення миру, стабільності і процвітання", Ердоган автоматично взяв на себе відповідальність за все, що відбувається в країні. І в разі, якщо з якимось із цих трьох компонентів справи підуть кепсько – це неминуче вдарить по рейтингу чинного президента. І якщо прикрі моменти боротьби з опозицією і падіння популярності внаслідок невиконання передвиборних обіцянок зійдуться в часі – на Анкару чекають вкрай непрості моменти. Місію контролю за про ісламськими популістами, яку в Туреччині традиційно виконувала армія, доведеться виконати вулиці.

Радикальні зміни в державному устрої Туреччини вплинуть і на геополітичну позицію цієї країни. Порушення прав людини, тиск на опозицію, постійні суперечки щодо міграційної політики, та військові операції проти курдів вже й так віддалили Анкару від ЄС. Результати вчорашніх виборів примиренню між сторонами теж навряд чи сприятимуть.

Позиція США, як то зазвичай тепер буває, залежатиме від особистих примх Дональда Трампа, які в багатьох випадках якраз і формують теперішню зовнішньополітичну доктрину Вашингтону.

А от в "клуб нерукостисканих" імені Володимира Путіна Туреччина явно не поспішатиме. Оскільки інтереси Москви та Анкари в багатьох кутках світу є явно протилежними. Що демонструє як ситуація в Сирії – так і спроби Туреччини та Азербайджану налагодити альтернативні російським джерела газо- і нафтопостачання для регіону.

Скоріше за все, не змінить Ердоган і своєї позиції стосовно Криму. Оскільки формальне визнання російської анексії півострова не тільки стане демонстрацією слабкості, яку авторитарний правитель не може собі дозволити, але й поставить під сумнів претензії Туреччини на специфічну "пан ісламську" роль захисниці мусульман, яку Ердоган давно і охоче приміряє.

В будь-якому разі, вчорашні вибори – це не фінал, а тільки епілог колосальних геополітичних змін в Туреччині, кінцевого результату яких наразі не може передбачити ніхто.