Переговори про мито на сталь: Як США та Європа перетягують Україну

Заступник міністра економічного розвитку і торгівлі Наталія Микольська прилетіла до США, щоб вести переговори про виключення з-під дії додаткового мита українську металургійну продукцію.

Вона зустрінеться з представниками міністерства торгівлі, Держдепу та офісу торгового представника США. Простіше кажучи, з усіма бюрократами, які готують рекомендації для президента США стосовно того, які країни будуть обкладені митом, а які стануть винятками з нової економічної політики американського президента.

З одного боку, візит Микольської - це, звичайно, "перемога". Навіть сам факт тимчасового вилучення України з переліку тих, хто підлягає дії додаткових мит, і готовність Вашингтону про щось із нами домовлятися свідчать про наявність певних "ообливих стосунків" між країнами.

В разі позитивного результату переговорів, Україна може не тільки зберегти, а й помітно наростити свою присутність на ринку, куди за минулий рік було продано української металопродукції на суму $175,6 млн.

З іншого боку, ситуація наразі складається так, що фактично всі розвинуті економіки планети опинились в жорсткій опозиції з Вашингтоном - саме через мита на сталь та алюміній. Наприклад, останні переговори міністрів фінансів країн G7 закінчились скандалом - за їх результатами шість учасників на різні голоси розповідали пресі, наскільки неконструктивною є позиція США, і за скільки днів почнеться світова торгівельна війна. Традиційної спільної декларації приймати навіть не пробували.

Наступна серія подібних переговорів - вже на рівні глав держав - відбудеться на наступних вихідних у Канаді. Зважаючи на присутність Дональда Трампа, розмова може вийти навіть менш дипломатичною, ніж минулого разу.

Власне, і місце для сварки США з рештою G7 вибране невипадково - від введення мит на сталь Канада втрачає, напевно, найбільше. 90% канадського експорту сталі припадає на США. У грошовому вимірі це становить близько $ 5.5 млрд.

Таким чином коли більшість західних союзників України - та ж Канада, всі без винятку країни ЄС - готуються до торгівельної війни з Вашингтоном, Україна намагається виторгувати собі сепаратний мир. Яким, окрім нас, наразі тішаться Аргентина, Бразилія, Південна Корея та Австралія.

Все це не є, звичайно, порушенням жодних писаних чи неформальних угод із ЄС чи Канадою. І можна не сумніватись, що ніхто формально й офіційно не протестуватиме проти нашого маленького штрейкбрехерства. Але його, поза сумнівом, помітять. і негласне визначення "сателіта США" стосовно України збережеться не тільки в Кремлі, але й у Берліні, Парижі та Оттаві. Чи вартує захист невеликого по суті українського експорту сталі до США таких наслідків? Складно сказати. Бо, з іншого боку, можна багато говорити про європейську солідарність - але сучасну зброю в істотних кількостях нам наразі постачають, переважно, США. І угорських популістів, які перетворили співпрацю України з НАТО на об'єкт маніпуляцій, жорстко закликати до порядку зуміли тільки в Держдепі. Тому й апсувати стосунки якимось антиамериканськими демаршами було б цілком недоречно.

Єдине, що в цій ситуації можна сказати напевне - що вибудовування стосунків як з ЄС, так і зі США періоду президентства Дональда Трампа є для України довгим і непростим кросом. В якому старт і фініш періодично міняються місцями.