Переговори про газ: Чим заплатить Україна за російський транзит

Перший раунд тристоронніх консультацій між Україною, Європейським Союзом і Росією щодо умов, за якими з 1 січня 2020 року до країн ЄС транспортуватиметься по українських газопроводах російський газ (і чи транспортуватиметься він взагалі), таки відбувся. До речі, тристороння зустріч по факту стала чотиристоронньою, в формат активно включився представник Німеччини - міністр економіки та енергетики Петер Альтмайєр.

Як і слід було сподіватись, ніяких вагомих результатів сторони цього разу не досягли – реально прийнято лишень рішення про наступну зустріч в середині вересня, у якій візьмуть участь високопоставлені експерти з усіх зацікавлених сторін.

Але певне уявлення про переговорні позиції сторін цей перший етап та заяви, що супроводжували його проведення, все-таки дали.

Першим – і ключовим моментом є те, що транзит через Україну після 2020 року таки буде збережено. На це після переговорів натякнув очільник російського Міненерго Олександр Новак. Хоч сам цей факт і не є цілковитою новиною – про необхідність зберегти транзит говорив і очільник "Газпрому" Олексій Міллер, і навіть Володимир Путін.

Причин збереження російського транзиту через Україну є декілька. Альтруїзм в них, ясна річ, не входить. По-перше, і сам "Пінічний потік-2" Росія не зможе добудувати до 2020 року, як то планувалось спочатку – як через заримки з обладнанням і будівництвом, так і через позицію Данії, яка дотепер не видала дозвіл на проходження газо гону через територіальні води. А газогін EUGAL, який має стати сухопутним продовженням "Північного потоку-2", і за початковим планом мав вступити в дію в грудні 2020 року – а в реальності може ще більше спізнитись. При тому вихід його на повну потужність теж відбувається далеко не миттєво, а займає декілька місяців.

По-друге, за оцінкою глави російського Міненерго, попит на російський газ може вирости на 10-15% (тобто на 17-25 млрд кубометрів на рік) в найближчих три роки. Що призведе до неможливості задовольнити цей попит виключно "Північними потоками" та іншими газогонами, що працюють в обхід України. Окрім того, газ – товар сезонний, і якщо влітку навіть наявних транспортних потужностей Росії буде достатньо, то взимку "Потоки" з перекачкою не впораються.

По-третє, є і політична компонента збереження транзиту. Вона полягає в тому, що і президент США Дональд Трамп, і канцлер Німеччини Ангела Меркель пообіцяли зберегти прокачку через Україну – і якщо Володимир Путін зараз віддасть команду "закрити вентиль за будь-яку ціну", то він не тільки не зможе охопити попит, але і поставить у незручне становище західних партнерів. Тому транзит буде збережено. Питання – лише у ціні цього рішення. Очільник російського Міненерго заявив, що перш ніж підписувати нову угоду про транзит, Росія хоче врегулювати всі судові суперечки між "Газпромом" і "Нафтогазом". Як щодо виплати "Газпромом" $2,6 млрд в рамках вже винесеного рішення Стокгольмського арбітражу (російська компанія оскаржує його в апеляції), так і щодо $11 млрд в рамках нового позову. Нескладно здогадатися, що маючи можливість використовувати аргумент збереження транзиту (а також розмірів цього транзиту) Путін та його підлеглі скористаються ним сповна.

Ще одним цікавим місцем є якраз обсяги прокачки. Бо наразі російська сторона говорить про 15-20 мільярдів кубів на рік. Та ще й з можливими сезонним коливаннями. Така пропозиція видається відверто фантастичною – оскільки знаходиться, на думку українських та європейських експертів, нижче точки беззбитковості української газотранспортної системи. З іншого боку і 140 млрд. кубів прокачки, які пропонує росіянам "Нафтогаз" в обмін на ціну, нижчу за вартість прокачки "Північним потоком", також виглядають мало реалістичними. Швидше за все, на сторони чекає тривалий торг, в кінці якого буде отримано угоду на прокачку 40-60 мільярдів кубометрів. Що менше, ніж наявний рівень – але помітно більше, ніж нічого. Питання лише в тому, чи зуміє українська сторона прийти до такої угоди, не втративши тих переваг, які вже були здобуті над "Газпромом" в Стокгольмі.